Мешканці будинку на вулиці Кільцевій, 10, що у Винниках, відмовилися давати хабар за квартиру, і їх виселили на вулицю

Квартирні проблеми чи не найбільш популярні у нашому місті. У когось нема помешкання, і він скаржиться на погані умови, у когось воно є, і він також не надто задоволений. А в когось воно є, і то заслужено, бо людина чекала на дах над головою багато років, та це житло в неї абсолютно законно відбирають, аргументуючи це дрібним порушенням. Співрозмовниця “Ратуші” Ганна Івасько — колишня працівниця ВАТ “Львівсільбуд”, яка нині залишилася без квартири і мешкає разом зі своїм чоловіком, неповнолітнім сином і старенькою мамою у кімнаті гуртожитку (площа — 14 кв. м).

Ганна Петрівна працювала в тресті “Львівсільбуд” із 1977 року. Із 27 травня 1977 року перебувала на квартирному обліку для отримання житла. У 1986 році тресту виділили п’ять кімнат у гуртожитку Агрофірми “Провесінь” на вулиці Тракт Глинянський, 161/б. Щоправда, ці кімнати виділили за домовленістю керуючих обох сторін, проте без ордерів.

Зважаючи на те, що у 1991 році не надійшло державного замовлення, ВАТ “Львівсільбуд” як замовник і генпідрядник, а також АТ “Галичфарм”, як дольовик, розпочали спільне будівництво
82-квартирного будинку у Винниках. Повну кошторисну вартість мало сплатити АТ “Галичфарм”. Та з 1998 року компанія припинила фінансування будівництва, і за наступні чотири роки будинок почав руйнуватись. Та все-таки інспекція держбудконтролю встановила 86% готовності будинку до експлуатації. Невдовзі відбулися загальні збори черговиків, під час яких прийняли рішення дозволити черговикам за власні кошти виконати всі необхідні роботи та підготувати всю документацію для заселення в будинок. Уже за рік усе необхідне було підготовлено та зроблено, і черговики сміливо могли заселитись у чесно заслужені квартири. Залишилися лише формальності, які владнали 14 серпня 2003 року (на спільному засіданні правління і профкому ВАТ “Львівсільбуду” черговиків закріпили за квартирами (протокол №6), а також видали гарантійний лист відповідно до протоколу, що Івасько Ганні виділена квартира №3 на вулиці Кільцевій, 10 у
м. Винники). Також були готові особові справи всіх черговиків, голова правління ВАТ “Львівсіль­буд” Іван Присяжнюк надіслав листи міському голові Винник Сергію Уварову з проханням видати людям ордери на квартири та взяти будинок на баланс міста.

“Та 11 вересня того ж року на підприємстві проходять зміни, і на звітно-виборчих зборах акціонерів вибирають нового голову правління (Василя Кедика) і його склад. Нове керівництво береться по-новому розподіляти квартири, аби собі якось “нагріти руки”. Спочатку нас залякували, потім кожного окремо викликали в кабі­нети і казали дати певні суми (в мене запросили 3000 у.о.) для того, аби отримати чесно зароблені помешкання. На той час то така була “такса”. Були такі, що давали. А я не мала. Мені просто телефонували додому кожні два дні, питали коли прийду з грошима. Потім викликали в кабінет Миколи Кіпчарського, він дав мені папір та ручку і під тиском змусив написати зобов’язання, що я в обмін на ордер віддам кімнату в гуртожитку. Той папірець був підписаний мною одноосібно. Та згодом я дізналася, що на ньому є ще й підпис мого чоловіка. Хоча насправді він нічого не підписував”, — розповідає про свою квартирну біду пані Ганна.

Згодом пані Івасько таки видали ордер на квартиру, і вона переселилася туди разом із чоловіком і сином. Відповідно, вона виписалась із кімнати у гуртожитку, що був на вул. Тракт Глинянський. Та у тій кімнаті залишилася її мама. У Винниках сім’я прожила недовго — 4 роки. Цьогоріч сім’я була змушена переселитися назад у гуртожиток. “На мене подали до суду, що я не виконала своє зобов’язання. Та хіба я мала його виконувати? Як я могла передати їм кімнату, яка їм навіть не належить. А ще сфальсифікований підпис мого чоловіка, і протокол, де йдеться про перший розподіл квартир вони визнали нелегітимним! Я працювала на Житомирщині, будувала будинки для переселенців із районів ЧАЕС. Коли мене не було вдома, якісь там родичі Миколи Кіпчарського (заступника Кедика) прийшли в мою квартиру виконувати вирок суду! Я зверталася в різні інстанції, але всюди є “свої”, які стоять на сторожі. Чомусь на нашу правду ніхто не звертає уваги, бо ми бідні. На суді представник опікунської ради не дуже заступався за мою дитину. А їй доведеться жити із немолодими уже батьками та старенькою бабусею у кімнатці площею 14 кв. м”, — безнадійно скаржиться Ганна Петрівна.

Ще одна жителька будинку у Винниках Марія Денисяк розповіла про свою біду. Її зі сім’єю хочуть поселити у майже зруйнований будинок у Дублянах, на вулиці Довбуша, 7/4. Споруда більше схожа на руїну, тож для життя непридатна. “Мій чоловік Григорій працював на підприємстві багато років. Ми жили якийсь час у цьому будинку, в який нас тепер хочуть переселити. Але після ремонту у Винниках ми переїхали туди, а цей будинок, який і раніше був не в найкращому стані, став тепер купою непотребу. От у цей непотріб нас тепер пхають”, — сумно розповідає Марія Денисяк.

Про своє бачення ситуації, яка склалась навколо мешканців будинку у Винниках, та їх конфлікту із новим керівником нині вже ТзОВ „Портал Захід” розповів колишній голова правління ВАТ „Львівсільбуд” Іван Присяжнюк, який був керманичем підприємства близько десяти років. За словами Івана Тимофійовича, цей будинок був останнім, який будували за кошти всіх кооперованих підприємств „Львівсільбуду”. У 1992 році виникла проблема — не було державного замовлення, а, відповідно, й грошей. Іван Присяжнюк знайшов дольовика — АТ „Галичфарм”. Квартири мали б розподілити порівну для кожного підприємства. А потім було власноручне облаштування черговиками будинку через відсутність фінансування з боку дольовика, а також справедливий розподіл квартир. Кожне управління, що було в складі тресту, розподіляло серед черговиків помешкання, і, на думку пана Присяжнюка, жодних махінацій не було.

„Коли в підприємстві відбулись зміни, я був хворий. У цей період новий голова скупив акції. Він заднім числом незаконно визнав нелегітимним протокол, яким було затверджено розподіл квартир серед черговиків. Окрім того, звільнили всіх старих членів профкому і натомість обрали нових. Тягатись по судах я не хотів, бо там усе “купили”. Навіть суддя — добра приятелька Миколи Кіпчарського. Якщо поцікавитись, то всі справи, що стосуються „Львівсільбуду”, розглядає один суддя — Л. Гончарук. Хіба не дивно?”, — підсумовує пан Присяжнюк. На думку Івана Тимофійовича, людей просто поставили перед фактом: мовляв, або гроші, або квартира. А кімната в гуртожитку, яку в пані Івасько хотіли забрати, — 10% для підрядників, які будували житло. Їй це помешкання належить законно. Поведінку нового керівника підприємства Іван Тимофійович вважає цілковитим беззаконням. “Не дивно, якщо квартиру, яку в пані Ганни забрали, вже збираються продавати. Окрім неї, “під роздачу” потрапили ще кілька сімей — Безпалюки (в чоловіка — відкрита форма туберкульозу), Денисяки (людина-інвалід) і Манишині. Вже є рішення суду, і невдовзі їх теж виженуть. Ніхто навіть не звернув уваги на те, що в Безпалюка серйозна хвороба, тож, згідно з санітарними нормами (як стверджує санепідемстанція), йому належиться окрема кімната. Щодо Денисяка, то було рішення об’єднаного обкому профспілок та облвиконкому Львівської області про надання йому житла. Ця людина була на черзі перша, та ще й як пільговик. Також створили комісію, яка виїжджала, вивчала умови проживання цієї сім’ї (у них — троє дітей) і ухвалила рішення зарахувати їх до пільговиків. Власне, тоді їх будинок у Дублянах визнали аварійним. Але всупереч усім цим документам, відповідно до яких люди цілком законно володіли квартирами, їх виселили. Вони не дали грошей, тому й не мають житла. Ба більше, у суді зникають документи із особових справ цих громадян — і Денисяка, й Івасько”, — розповідає пан Присяжнюк. За його словами, Кедик уже багато вкрав, на ньому висять шість кримінальних справ. “У цього Кедика скрізь є зв’язки, в нього непоганий зять, який всюди встане за тестя і допоможе йому у будь-якій біді. Він ще й тепер, напевне, переховується. Є чутки, що їхня фірма вже не займає приміщення на вулиці Личаківській, 128. А де вони зараз, один чорт знає”, — зазначає Іван Присяжнюк. Насправді так воно і є. Усі намагання “Ратуші” поспілкуватися із Василем Кедиком були марними. Телефон, зареєстрований на ТзОВ “Портал-Захід” мовчить, а місце­знаходження фірми також невідоме — на вул. Личаківській, 128 підприємства немає.