Понад тисяча глядачів спостерігала за поєдинком фіналу “Євро-2008” на великому екрані Попри те, що національна команда України з футболу не потрапила на фінальні баталії “Євро-2008”, Львів минулого вік-енду відчув гарячий подих того, що впродовж місяця тримало у напрузі всю Європу.

Здається, Відень на коротку мить отаборився у Львові. Його епіцентр розташувався навпроти аптеки-музею на площі Ринок. Тут встановили широкий екран, який приймав пряму трансляцію зі стадіону “Ернст Хаппель”. Розмови про фінал точилися ще у салоні маршрутного таксі. Один із пасажирів поцікавився у водія, чи спостерігатиме він за поєдинком Іспанія — Німеччина. “Я б з великою радістю, — відповів повновидий вусань, — проте мушу працювати на маршруті”. Майдан поволі заповнювався. Із бічних вуличок стікався людський потік, у якому переважали молоді обличчя. Хлопці і дівчата, обійнявши одне одного, поспішали зайняти вигідні місця. Святковий настрій вирував скрізь. На підставі підбадьорливих вигуків, я зробив висновок, що перевагу матимуть уболівальники збірної Іспанії. Тут і там майоріли прапори Піренейського королівства. Не бракувало й “німецьких”уболівальників, які жваво реагували на небезпечні моменти біля воріт іспанців. Хоча більшість глядачів, яка зібралася того вечора на площі Ринок, у відповідь на запитання, за кого вболіваєте, відповідала однозначно: “За красивий, змістовний футбол!” Тим часом зі стартовим свистком італі¬йського арбітра Розетті ініціативою заволоділи підопічні Йоахіма Льова. Вже на 3-й хвилині після перехоплення повздовжнього пасу Серхіо Рамоса, нападник бундесмашини Мірослав Клозе на швидкості увірвався у штрафний майданчик Ікера Касільяса та завдати влучного удару йому не судилося. Від розпачу “німецькі” вболівальники майдану схопилися за голови... А далі пішла швидкісна, динамічна гра на зустрічних курсах із небезпечними моментами біля обох воріт. На 14-й хвилині біля брами Йєнса Лємана виник небезпечний момент. Після флангового прострілу німецький захисник мадридського “Реалу” Метцельдер ледь не зрізав шкіряну кулю у власні ворота. Ситуацію врятував карколомний стрибок найстаршого гравця, який коли-небудь одягав футболку фінальної зустрічі, Йєнса Лємана (38 років і 232 дні). Слід згадати, що, незважаючи на отриману травму в півфінальному матчі проти росіян кращого бомбардира Іспанії на цій першості Давіда Вілью, Фернандо Торрес достойно діяв на вістрі атаки жовтогарячих. Так, на 33-й хвилині він витиснув максимум із мінімуму. Після пасу Хаві Торрес на швидкості обійшов Філіпа Лама й одним дотиком майстерно підсік м’яч над безсилим воротарем німців. Після забитого м’яча площа перед екраном перетворилася на майданчик для загальної радості: привітання змінювали вигуки захоплень. Усе це злилося в одному шаленому танку. Це справді було неповторне видовище, яке неможливо описати словами. Таких емоцій ніколи не побачити сидячи вдома, біля телевізійного екрана. Після свистка на перерву глядачі розбрелися по навколишніх барах і крамничках, — всі вони шукали пива... Приємно зазначити, що до незвичного видовища належним чином підготувалися сан¬епідемслужби: цього разу вони забезпечили пиворізів достатньою кількістю біо-туалетів. Отже, мешканці навколишніх будинків не повинні були мати підстав для нарікань на неприємний запах у під’їздах... Повернувшись з пивом, публіка почувала себе більш “демократично”. Другий тайм німці почали тотальним наступом на ворота матадорів. Але запалу нащадкам тевтонів вистачило лише на перші 10 хвилин другого тайму. Далі на полі віденського стадіону “Ернст Хаппель” була помітна лише одна команда - Іспанія. Отже, команда найстаршого тренера Євро Луїса Арагонеса вдруге у своїй історії після далекого 1964 року стала найкращою у Старому світі. А потім відбулося справжнє святкування, яке тривало до пізнього ранку. “Як воно буде через чотири роки?”, — лунало звідусіль. Проте ніхто з глядачів не мав конкретної відповіді. Лише столітні кам’яні леви усміхалися своєю загадковою усмішкою.