“Пекло — це інший”, — процитовано слова Ж.-.П. Сартра в одній з програмок прем’єрного спектаклю в театрі імені Леся Курбаса “Амнезія, або Маленькі подружні злочини” за п’єсою відомого французького драматурга Еріка-Еммануеля Шмітта “Маленькі подружні злочини”.

Один з діалогів героїв на початку вистави звучить так:

— Життя зі мною — це пекло?

— До певної міри так. Але воно дороге мені. Тут тепло.

— Як завжди в пеклі...

Ця розмова триває в ситуації, коли герой відтворює стан амнезії, а героїня намагається повернути йому пам’ять. Саме втрата пам’яті — центральний мотив прем’єри курбасівців у постановці художнього керівника театру Володимира Кучинського. І йдеться не тільки про втрату пам’яті внаслідок нещасного випадку. Визначальною є втрата архаїчної пам’яті, про важливість якої емоційно говорить зі сцени героїня Ліза устами актриси Тетяни Каспрук: “У мене є розум сучасний і архаїчний. І саме архаїчний інстинктивно пробуджує в мені ревнощі, підозри, не дозволяє миритися зі зрадами... Ти не знаєш, що таке інстинктивне і тваринне у коханні”. Інший аспект амнезії — втрата пам’яті про стосунки двох близьких людей, які прожили в подружжі 15 років. “Справжня амнезія в мене була до нещасного випадку. Я обожнював тебе і забував казати про це”, — констатує Жіль.

Ерік-Еммануель Шмітт запропонував театрам чудовий матеріал для постановки. Насичений роздумами й сентенціями текст п’єси є водночас динамічним і з цікавими сюжетними колізіями. Маленькі подружні злочини — хто й заради чого їх здійснює? Чи справді подружжя — це асоціація убивць? А боротьба між двома припиняється тільки через виснаження сил? Як виглядає подружжя через 15 (10, 20...) років? Чи неминучим є виснаження? Чи справді нераціонально любити завжди? Любити довго — божевілля, проти природи? Любов — фантазія, що не належить нашій епосі? А доля кохання — занепад?.. Якої сили має бути “удар”, аби вивести зі стану амнезії почуттів? І чи можна навчитися довіряти? (“Ти чекаєш чогось від кохання... А насправді не кохання має тобі довести своє існування. Ти маєш довести існування кохання. Довірою”).

Після 15 років подружнього життя в Жіля і Лізи настає період, коли вони змушені знову відкривати для себе один одного. У виставі курбасівців їхню історію впродовж одного вечора втілюють дві пари акторів: Олег Стефан і Тетяна Каспрук та Наталка Пархоменко і Андрій Козак. Іноді навіть здається, що це абсолютно різні історії, настільки інакшими постають обидві пари (у театрі більш традиційному з них зробили б два паралельні склади, дві паралельні постановки). У Тетяни Каспрук та Олега Стефана — на перший погляд, наскрізь комічна інтерпретація, навіть костюми їхні спонукають до такого припущення-висновку, однак через зовнішній комізм пробивається щирий драматизм. Попри те, що Тетяна Каспрук і Олег Стефан на сцені значно менше часу, їхні виходи — це “вибухи” експресії, гумору і водночас вияви глибинного, архетипного в людині.

В обох парах, якщо провести аналогію з танцем (до слова, пластичні етюди у виставі авторства Ольги Семьошкіної), ведуть жінки (частково це зумовлено сюжетом п’єси). І саме Ліза Наталки Пархоменко видається більш спроможною на “маленький подружній злочин”. За який Жіль Андрія Козака буде їй вдячний: “Дякую, що вбила подружжя, яке заснуло, тих чужинців, якими ми стали. Тільки жінка має мужність на таке. Чоловіки — боягузи...” Героїня Наталки Пархоменко не акцентує на втраті архетипної пам’яті, але її дії підтверджують, що архаїчне в натурі жінки бере гору, попри епоху, країну, стиль і спосіб життя.

“Амнезія, або Маленькі подружні злочини” — вистава-віддзеркалення. Сценічний простір спектаклю пропонує глядачам відчути це навіть фізично, перемістившись у театрі після антракту й опинившись у зовсім іншому світі (художній простір — Влодко Кауфман, художник костюмів — Наталка Шимін, художник світла — Петро Гуменюк). “Дзеркальними” є початок і кінець історії. Як і стосунки героїв — і Жіль, і Ліза мають що приховувати.

Ця вистава театру імені Леся Курбаса (як і попередня прем’єра — “Mana Hatta”) відрізняється від давніших постановок колективу. А щоб порівняти свої відчуття — завітайте до театру на “Амнезію, або Маленькі подружні злочини” — наприклад, завтра, 27 червня.