Цю історію розповіла мені подруга Оля, з якою ми вже близько двадцяти років дружимо. Якби не факт такої довгої дружби – їй-богу, не повірила б у те, що такі чудеса трапляються.

Було це у четвер, 1 травня цього року, коли усі свідомі українці, скориставшись хорошою погодою і відповідно святковим настроєм (бо і малі, і великі добре знають, що 1 травня - то є день трудящих) вийшли на поля садити бульбу. Як не як, а без бульби і українець не українець.

Та сама подруга того самого дня разом із батьками та великою своєю родиною теж прибули до своїх кількох сотиків картопельку садити. Тішилися тим, що нарешті виконають свій щорічний обов’язок, невимовно. Приїхали до свого поля, вийшли із машини… І тут-то й почалася чудасія. «Ти яке поле виорав?!», - почула подруга голос мами, яка ні то зі сміхом, ні то зі страхом звернулася у бік батька. А далі почалося… Як розповіла мені Оля, передати емоції того моменту не зміг би навіть найталановитіший письменник. Спершу усі зайшлися реготом. Ще б пак, напередодні чоловік виорав сусідський город, замість власного, будучи при тому цілковито при пам’яті і не п’ючи ані грама п’янкої горілочки (тата подруги теж знаю доволі добре, а тому факт тверезості та мудрості сумніву не викликає). Але за сміхом почалася паніка. Тато зблід, мама взялася за голову. Усі дружно пішли оглядати виоране поле, нарікаючи на те, що вся робота зірвалася і не вдасться сьогодні посадити бульбочку в себе. І вже можна було б пригадувати анекдоти про «любов» між сусідами, як в історії з’явилася ще одна вагома деталь: як виявилося після коротких оглядин сусідського поля… воно вже було засаджене картопелькою. От тобі й на. Сусід посадив, а інший сусід йому виорав. Бігме, такого навіть в анекдотах ще не було.

Кинулися на пошуки сусіда, аби порадитися, як ситуацію виправити. А він ще й москалем виявився. Усе нарікав, мовляв, урожаю вже чекав, а тут таке сталося. Але урожай-урожаєм, а довелося великій родині подруги сусідське поле обробляти: вже посаджену бульбу, яку виорюванням викинуло наверх, вибирати, а іншою (з власного мішка) садити. Після того ще й свій город орати та картопельку саджати. Тепер сім’я подруги урожаю разом із сусідами чекає. Адже хай там як, а раніше посаджена картопелька зійде швидше, аніж плоди праці Олиної родини. Та й рядочки тепер знайти буде важко. Надто уже багато картопельки висадили на поле, та ще у різні дні та різними методиками. Тому й передчуває працьовита сім’я, що доведеться сусідський город ще й проріджувати, якщо не підгортати. Ось так провела Оля та її родина день трудящих. Як то кажуть, на всі 100%. От і не повір після того в те, що українці найпрацьовитіший народ у світі.