Днями у Львові завершився фестиваль давньої музики, ініційований музикознавцем Романом Стельмащуком і підтриманий численними міжнародними організаціями та відділом зовнішніх зв’язків Львівської міської ради.

Нагадаємо, що вже другий рік поспіль упродовж жовтня в нашому місті звучить старовинна музика у виконані українських і закордонних музикантів. Доцільність акції, сучасність її діалогу з історією вкотре підтвердила сама публіка, по вінця наповнюючи зал органної та камерної музики під час кожного із концертів фестивалю. Загалом у період із 7 до 22 жовтня їх відбулося вісім, хоча мистецький керівник акції Р. Стельмащук схильний вважати окремі музичні вечори, про які вже писала “Газета”, як-от “Григоріанські хорали та поезія Райнера Марії Рільке”, а також поминальні співи під склепінням костелу св. Антонія, радше, прелюдією до самого фестивалю.

А справжнім стартом став концерт Vita Nova ансамблю “Львівські менестрелі”, який уже декілька років об’єднує і професіоналів, і аматорів давньої музики під керівництвом Лєни Слопак. Доволі строката, на перший погляд, програма, складена із творів різних європейських шкіл XII-XIV століть, насправді виявилася вдалим дебютом колективу на фестивалі. Він успішно витримав порівняння навіть із наступним музичним вечором, у якому брали участь справжні фахівці з Чехії та Словаччини.

Концерт під гаслом Aure Vaghe, Aure Gioconde наповнив, здається, сам простір костелу Марії-Магдалини “світлими, свіжими та ніжними водами” (за висловом керівника чехословацького колективу Ігоря Герцога) ранньобарокової музики. Твори таких передвісників цього химерного стилю, як Джуліо Каччині, Джіроламо Фрескобальді чи Тарквініо Мерула насправді нечасто звучать із сучасних сцен. Тож співачка Петра Носкайова, виконавиця на духових інструментах Яна Семирадова й Ігор Герцог (архилютня) зуміли не лише з високим професіоналізмом відтворити автентичний дух цієї музики, а й настрій цілої епохи, відповідно оформивши сцену.

Натомість не виправдав сподівань концерт, обіцяний як кульмінація цьогорічного фестивалю – виступ відродженого (як свідчила вже сама назва) ансамблю ренесансної музики Vita Nova. Понад десять років тому його учасники творили справжній музичний андеграунд Львова та Києва, порівнюваний лише зі специфічним роковим середовищем. Усі учасники колективу мали освіту та досягнення здебільшого у природничих або технічних науках, віддаючи вільний час і вподобання саме виконанню давньої музики. Їхня зустріч через десятиріччя, заради якої дехто приїхав до Львова із Санкт-Петербурга чи Києва, обіцяла стати майже сенсаційною. Насправді ж вона викликала розчарування. А не дуже ознайомлена з історією колективу публіка просто обурювалася низьким рівнем виконання амбітної програми із творів епохи Ренесансу. Скидалося на те, що музиканти й справді заблукали в її складних лабіринтах уже на самому початку виступу й лише під час виконання декількох останніх творів їм вдалося сяк-так виплутатися з цих хитросплетінь.

Невеликий, але концептуальний “блок” програми фестивалю був цьогоріч присвячений і давній українській музиці. Зокрема, у світ церковної монодії – цієї звукописної ікони нашої духовної традиції – попровадив ансамбль студентів-регентів Львівської музичної академії “Какофонія”, керований о. дияконом Тарасом Грудовим. А знаний уже проект “Ірмос”, реалізований майстернею пісні Наталки Половинки та Сергія Ковалевича запросив не лише парафіян, а й усіх шанувальників давніх духовних наспівів на Вечірню в храмі св. Архістратига Михаїла.

Завершилися ж історичні проходи давньою музикою надзвичайно вдалим проектом, що відразу ж можна назвати й анонсом наступного фестивалю, який, як обіцяє інформативний і зі смаком оформлений буклет, відбудеться 9-20 жовтня 2005 року. Пісні пілігримів середньовічної Іспанії – terra incognita навіть для знавців й інтригуюча імпреза для всіх шанувальників музичної історії – звучали у виконанні львівського вокального колективу А cappella leopolis і варшавського “Декамерону”. Обидва ансамблі вже встигли гідно зарекомендувати себе під час минулорічного фестивалю, а тепер грали на сцені справжнє дійство. Між світським і духовним, між хоралом і танцем – саме таким поставало світосприйняття людини середньовічної епохи, що, зібравшись на прощу до монастиря Сант-Яго ді Компостелла, не забувала ні про молитву в музиці, ні про музичні розваги на дозвіллі. Майже медитативний настрій окремих пісень пілігримів, а з другого боку – “драйв” їхніх ритмів, який не завжди зрівняється зі сучасним, додали позитивних вражень чи не всім присутнім у залі. І вкотре переконали, що нині пізнання давньої музики актуальне, як ніколи.

Лідія Мельник