Петро Олійник, останній із «любих друзів» Віктора Ющенка серед голів облдержадміністрацій, не лише зберіг свою посаду, а й посилив контроль над регіоном .

Іще два місяці тому питання відставки Петра Олійника з посади голови Львівської облдержадміністрації здавалося вирішеним. Однак хмари можливого «підвищення» до Києва розвіялися, «як із білих яблунь дим». Олійником намагалися прикрити вугільну галузь, а в область мали намір «сплавити» когось з «обділених увагою» львів’ян – Василя Куйбіду чи Івана Васюника. Та й усесильний голова президентського секретаріату Віктор Балога прагнув поставити на львівське «царствіє» свого «вірного соратника» Ігоря (?) Кріля. Не судилося. Олійник не лише «перечекав» переведення в Кабмін, а й посилився в регіоні, лобіювавши призначення Василя Пісного начальником обласної міліції. На останніх виборах саме Пісний відповідав у його штабі за безпеку та протидію чорному піару, зокрема, затримав плакати-фальшивки, спрямовані проти ОУН-УПА. Зрештою, й призначення нового «старого» прокурора Олексія Баганця нарешті дозволить львівському наміснику розплутати злочинні інтриги в краї.

Останній революційний товариш Ющенка
Вікторові Ющенку вистачило політичного сумління не «зливати» незмінного ще з дореволюційних часів провідника «Нашої України», з нинішніх губернаторів найбільш відданого та перевіреного. Саме Олійника викидали зі сходів і били кучмівські «менти» під час знаменитого мукачівського «передвиборного погрому», саме він забезпечував організацію та транспортування помаранчевих загонів у 2004-му. Власне Олійник, чи не єдиний, так і не порушив феодальної присяги президентові. Йому вдалося стати найвпливовішим з усіх львівських намісників, не перетворившись на «притчи во язицех». Голові ЛОДА вдавалося уникати різкого владного протистояння, дипломатично пригашуючи найгостріші моменти без «кровопролиття» та «політичних істерик». І водночас вирішувати всі завдання, які давав Київ, – від відкриття польсько-українських поховань на Личакові до підготовки до Євро-2012.
Порівнюючи «силу» Олійника з попередніми «потужними» керівниками області Гладієм і Сенчуком, забувають, що на тих працювала злагоджена вертикаль, оснащена майже необмеженою владою кучмівської системи. Водночас Олійник – губернатор-рекордсмен: ніхто не очолював Львівщину довше за нього. Він єдиний із львівських провідників, на кого справді зважають у всеукраїнському масштабі. Днями мільярдер Ігор Коломойський особисто запропонував Олійникові подарувати Львову проект стадіону вартістю в кілька десятків мільйонів доларів. Позаяк Львівській міській раді досі не вдалося зсунути справи з «мертвої точки». Як подейкують, для порятунку ситуації губернаторові таки доведеться пристати на жест «доброї волі».

Дім, який збудував Петро
Збереження Олійникових позицій зумовлене тим, що йому на останніх виборах вдалося вибороти для Ющенка «другі результати» по Україні після вотчини всесильного Віктора Балоги – Закарпаття. І перші в абсолютних цифрах голосів за блок «НУ-НС». Тишком-нишком, але за пару років Петро Михайлович замкнув на собі головні владні роздоріжжя Львівщини, навіть лобіювавши «свого» голову облради – Мирослава Сеника. З ним в Олійника любов і розуміння ще з давніх, червоноградських часів. Усі значущі розбіжності вони вирішують навіть не в межах розпивання півлітра. Цілком достатньо просто взяти одне одного за руку, промовивши: «Мирославе…» – «Так, Петре…»
Порозумівся Олійник і з Андрієм Садовим, котрого на посаду міського голови фактично вивів за руку, пішовши ва-банк і наживши непримиренних політичних ворогів в особі рухівського крила «Нашої України». Місцеві рухівці, підсилені київським десантом під проводом Бориса Тарасюка, майже пропхали колишнього мера Василя Куйбіду як «єдиного помаранчевого кандидата» на мерських перегонах. І саме розіграній Олійником владній комбінації «Олійник-Сеник-Садовий» удалося нейтралізувати й гіперактивного та легендарно небезпечного сірого кардинала Львівщини – Петра Димінського. Нагадаємо, той усіляко «плекав» Сендака та Тягнибока.
Власне владні «вихованці» Олійника Володимир В’язівський та Андрій Парубій з його ж легкої руки стали народними депутатами. І це попри шалений опір Олега Мандюка, голови міського осередку «Нашої України» та власника «Віденської кав’ярні», котрий через боротьбу за депутатського «журавля» (і сварку з Олійником) утратив навіть «синицю» – його не переобрали головою фракції «НУ-НС» у Львівській облраді. Згодом Мандюк мусив покинути і надвпливову посаду голови міжфракційного об’єднання «Наша Україна». На ці посади прийшли люди з команди Олійника – голова Перемишлянської райдержадміністрації Олег Паска та заступник голови ЛОДА Тарас Федак.

За всіх альтернатив
Головна проблема президента в «заміні» Олійника – коротка лава запасних. Охочих, звісно, не бракує. Але самостійних фігур катма. Немає лояльних особисто до Ющенка та фінансово незалежних. Олійник чи неєдиний в Україні, кому вдалося створити команду, котра так-сяк, але стабільно контролює регіон поза куцими коридорами своїх владних повноважень. Охочих покерувати областю чимало, але мало хто готовий викласти десяток мільйонів доларів на підтримку Віктора Андрійовича на наступних президентських виборах. Зрештою, поле для антиолійниківського маневру вузеньке. Кого не призначай, ліпше не стане. Добре це розуміють Юлія Тимошенко та Віктор Балога, адже зняття губернатора завжди породжує кланову боротьбу та розхитування «галицького човна».
Досі серед галицьких аборигенів не визріло потужних контркандидатів – Ігор Держко свої впливи в БЮТ утратив, а «регіональним» виконавцям Янківу із Сендегою наразі просто «не світить». Владні ж «діти» Олійника, на кшталт віце-губернатора Тараса Батенка, просто не втримають область самотужки – не доросли.

МИ ЗАПИТУЄМО:
У чому секрет політичного «довгожительства» Петра Олійника?

Петро Олійник на посаді голови Львівської облдержадміністрації з 2005 року. За цей час він «пережив» чотири уряди, двоє парламентських виборів і три кардинальні зміни курсу Секретаріату президента. Таке, мусимо визнати, вдається не всім. У чому ж секрет політичного «довгожительства» Петра Олійника? Це питання ми адресуємо львівським представникам найвпливовіших політичних сил країни.

Тарас Стецьків, народний депутат України від «НУ-НС»
Відставка Петра Олійника не відбулася, по-перше, тому що її ініціатором виступав Віктор Балога. Він із якихось причин не злюбив Петра Михайловича і, швидше за все, мав власну кандидатуру на посаду голови Львівської ОДА. Для Балоги було стратегічно важливим питанням поставити своїх людей у всі прикордонні області України. Однак президент ніколи не був налаштований проти Петра Олійника. Його секрет – він вірою та правдою служить президентові та виконує всі (!) його вказівки, що Вікторові Ющенку подобається, і він цінує це. Друга рятівна для Олійника обставина – абсолютно ніхто більш-менш серйозно не заявляв претензій на посаду голови ЛОДА. Якби хтось із впливових осіб узяв собі це за мету й почав активно працювати, то ситуація для Петра Михайловича виглядала б значно серйозніше.

Ганна Герман, народний депутат від Партії регіонів
Я не знаю Петра Олійника особисто й не можу оцінювати його заслуг. Не можу судити й про те, що робиться на Львівщині, бо не живу там. Але якщо людина так довго перебуває на посаді, то це може свідчити лише про її пересічність. Мабуть, секрет Олійника в його сірості. Він, вочевидь, уміє спритно пристосовуватися до змін і не відважується на будь-які вчинки, що можуть потрактувати неоднозначно. Такими є українські реалії: що посередніший чиновник, то довше він працює на своїй посаді. Петро Олійник, на мою думку, підпадає під це визначення.

Степан Курпіль, народний депутат від БЮТ
Губернаторське «довгожительство» Олійника, враховуючи досвід українських ротацій, є певним феноменом. Це і комплекс причин, і збіг обставин. З одного боку, йому просто щастить, хоча він – не компромісна фігура. З іншого – далися взнаки особливі взаємини з президентом Ющенком. Олійник не є людиною, котра хоче подобатися всім, тож має чимало ворогів. Але, так виглядає, друзів у нього ще більше. Щоправда, не відомо, наскільки стабільними будуть його губернаторські позиції, адже часом кадрові рішення Ющенка дуже несподівані, варто згадати відставку Гриценка. На минулих виборах Олійник робив усе залежне від себе, щоб забезпечити перемогу «НСНУ», та й фінансово кампанію на Львівщині забезпечили ліпше, ніж у багатьох інших регіонах. І те, що «нашоукраїнці» не здобули перемоги, – не стільки провина Олійника, скільки відсутність доброї стратегії та передвиборної «фішки».

ДО РЕЧІ
2007 року Петро Олійник посів 90 місце в топ-100 журналу «Корреспондент» і 115-те в топ-200 журналу «Фокус» (один із кількох губернаторів і львів’ян). Цього року має всі шанси потрапити в трійку призерів всеукраїнського конкурсу «Людина року» в номінації «Регіональний керівник»