|
19 вересня 2006 |
| 19:34 |
Порятунок рядового Олійника
62 депутати Львівської обласної ради проголосували сьогодні «за» те, щоб визнати звіт голови Львівської облдержадміністрації Петра Олійника про його діяльність на Львівщині задовільним. Відтак, офіційний Київ тепер не матиме підстав для заміни губернатора у зв’язку з несприйняттям його з боку депутатського корпусу.
Про те, що багато кому і в столиці, і в нашому місті залежало на тому, щоб опосередковано залучити до зняття Олійника місцевий депутатський корпус, і говорити не доводиться. Недовіра депутатів миттєво вибивала ґрунт з-під ніг захисників голови ЛОДА у столичному Києві – мовляв, самі ж львів’яни не бажають такого губернатора.
Голосуванню передував звіт Петра Олійника про його діяльність за минулий рік та перше півріччя 2006-го. У розданому тексті звіту, закономірно, подано позитиви. Якщо коротко – то суцільні залучення, зростання та позитивні тенденції. Як зазначив Петро Олійник, звіт він готував сам, і це був «глибокий діалог самого зі собою».
Утім, «для годиться» звіт таки обговорили. «За» його позитивну оцінку висловилися представники міжфракційного об’єднання «Наша Україна», натомість фракції БЮТ (42 особи) та «Свободи» (10 осіб) були налаштовані голосувати «проти», звинувативши принагідно Петро Олійника у відсутності на Львівщині сміттєпереробного заводу, засиллі Львівщини гудронами та відсутності інформації у звіті про стан розвитку спортивної галузі в регіоні.
За задумкою «опозиції», голосування депутатів щодо звіту мало б відбуватися в режимі «таємного голосування» (хто ж бо відкрито піде проти найвпливовішої людини в області? Точно – не депутати-бізнесмени). Тож на думку «бютівців» та «свободівців», саме цей режим голосування дав би змогу депутатам інших фракцій проголосувати так, як вони цього хочуть, а не так, як вимагає партійне керівництво.
Розумів це, очевидно, і Петро Олійник, який перед сесією консультувався, мабуть, не лише з керівниками фракцій та окремими депутатами, а й з юристами. І з’ясувалося, що є в регламенті обласної ради стаття, яка обумовлює режим голосування. Зокрема те, що в разі, якщо обидві пропозиції – поіменне голосування та таємне голосування – набирають необхідну третину голосів, або якщо обидві пропозиції не набирають третини голосів, тоді голосування відбувається на загальних підставах, тобто у відкритому режимі. У результаті – 62 «за». Причому «одним» з 62-х виявився «бютівець», з яким мати окрему розмову пообіцяв голова фракції Ігор Держко.
Очевидно, що депутатам не йшлося про жодну оцінку звіту, чи то пак діяльності Петра Олійника. Очевидно, що БЮТ і «Свобода» просто не хочуть бачити Олійника на його місці. Очевидно, що навіть якби негативно оцінили діяльність губернатора дві третини корпусу – 80 осіб, то все одно в обласних обранців не було б повноважень зняти губернатора. І що подальша робота Олійника на посаді, як і його заміна, залежать лише від домовленостей Президента з прем’єром. І враження складається таке, що Петро Михайлович таки має всі шанси залишитися ще принаймні на півроку – до закінчення опалювального сезону.
Тим паче, що бажання співпрацювати з урядом – який би він не був і з кого б не складався, – нестримне. Зокрема, те, що від уряду Львівщину курує перший віце-прем’єр Микола Азаров, Петро Олійник вважає фактом позитивним, оскільки Азаров, за словами губернатора, ще й «курує фінансовий блок».
Натомість обласних «бютівців» та «свободівців», на думку Олійника, куплено. І тільки цим можна пояснити їхню позицію щодо губернатора. «Вони отримали завдання від окремих людей, які хочуть дестабілізувати ситуацію в обласній раді. Головне – я знаю, що у Львівську обласну раду кинуті гроші», – розповів Петро Олійник. Неважко здогадатися, кого має на увазі Олійник під «окремими людьми – дестабілізаторами області», зважаючи на давнє протистояння Петра Олійника та регіонального олігарха Петра Димінського. Враховуючи те, що скинути Олійника сьогодні не вдалося, з грошима в олігархів, схоже, сутужно...
КОМЕНТАРІ
Голова фракції БЮТ у Львівській обласній раді Ігор Держко
Це було банальне голосування. Обласна адміністрація попрацювала, маючи засоби адміністративного тиску, засоби шантажу. Без сумніву, на депутатів тиснули, щоб вони проголосували «за». Тепер саме з’ясовуємо факти, а потім розкажемо про них докладніше, після чого зробимо заяву. Крім того, висловлюватимемо свою позицію наприкінці року під час підсумків 9 місяців роботи Олійника за цей рік.
Голова фракції «Свобода» у Львівській обласній раді Олег Тягнибок
Думаю, що позиція обласної ради ніяк не вплине на перебування Олійника на цій посаді, бо він на ній, як кажуть, не жилець. Але те, як вони знищують паростки демократії, – обурює. Адже постановка питання була настільки неочікуваною, що ми – які задекларували свою позицію «проти» – просто не голосували. Є недосконалий регламент, згідно з яким, як з’ясувалося, якщо цього не хоче більшість, то поставити питання про таємний режим голосування неможливо. Абсолютно зрозуміло, що в таємному режимі результати були б зовсім іншими. Ми, фактично, цією нормою регламенту позбавлені можливості таємного голосування. Тобто передовсім треба вносити зміни до регламенту. Бо інакше це означатиме, що завжди, коли владі це буде вигідно, голосування буде відкритим. А реально ми знали, що є значна частина депутатів, які в таємному режимі були готові голосувати проти Олійника.
|
|
18 вересня 2006 |
| 15:58 |
Судний день, або Тінь Янківа
Велику губернаторську чистку, про яку так довго говорили всі, кому не ліньки, можна вважати відкритою. Постріл із стартового пістолета зробив “Дитя Універсалу” Віктор Янукович. Під час минулотижневого брифінгу в Кабінеті Міністрів прем`єр запропонував керівникам облдержадміністрацій, які представляють політичні сили, що програли вибори, у разі непорозуміння з депутатами облрад написати заяви про звільнення.
Крім того, Віктор Федорович переконаний: якщо облрада висловила недовіру своєму керівникові, Президент має звільнити останнього. При цьому Віктор Янукович продемонстрував залізну логіку, проти якої не попреш:
„Якщо немає порозуміння – немає роботи”.
Сказане лідером Партії регіонів практично ідеально лягає на сукно львівської політичної рулетки. Про недовіру керманичу області Петрові Олійнику, яку завтра може висловити обласна рада, його недруги говорять уже давно. А хто з тих чи інших причин не говорить уголос, той собі думає. Утім, для Петра Михайловича зле не те, що думають вороги, а те, що щодня їх стає дедалі більше. І дедалі менше друзів, які виступають на його підтримку.
Вівторок, 19 вересня, стане для Петра Олійника судним днем з невеселими перспективами. Навіть теперішні прибічники губернатора, які наразі чемно виконують повноваження клерків на Винниченка, переконані, що кращий варіант, на який може розраховувати їхній шеф, – політичне чистилище. Однак навряд чи з нього Петро Михайлович, пройшовши випробування, потрапить межи райські кущі, на яких листками-простирадлами розвішано впливові посади. Донецьким Олійник без потреби. Хіба би Віктор Андрійович змилосердилися і відшукали своєму соратникові тепленьке, але не надто поважне містечко у своєму секретаріаті. Однак слід усвідомити, що секретаріат – не рукавичка, у якій можна помістити всіх соратників, сподвижників і любих друзів, які отримали одкоша від «універсального» уряду.
Але повернімося до дня завтрашнього, головна інтрига якого в тому, чи висловить обласна рада недовіру. Ствердної відповіді на це питання нині не відважиться дати ніхто. Навіть у приватних розмовах майбутні вирішувачі долі губернатора ухиляються від прямих тверджень. Існує надто багато об’єктивних і суб’єктивних чинників, які можуть зіграти і на руку Петрові Михайловичу, і проти нього.
Насамперед варто зупинитися на кількісному складі фракцій обласної ради. «Наша Україна» має 44 мандати, БЮТ – 42, ВО «Свобода» – 10, УНП та «Пора» – по 9, ПППУ – 6. Для виголошення недовіри, яка може бути наслідком несприйняття депутатським корпусом звіту голови облдержадміністрації, потрібен 61 голос. Виникає запитання: а з яких засіків він нашкребеться? Саме це питання і є тією засторогою, яка не дає змоги зацікавленим особам однозначно стверджувати про вислід голосування. На перший погляд видається, що звіт Петра Олійника приречений на провал. Адже його послідовні й публічні опоненти – БЮТ і «Свобода» – разом володіють 52 штиками. До повного «нещастя», Петрові Михайловичу бракує якихось 9 голосів. Їх цілком могла б дати УНП, лідер фракції якої Олекса Гудима має всі підстави відімстити Олійникові за, м’яко кажучи, некоректну поведінку стосовно Блоку Костенка-Плюща під час останньої виборчої кампанії. Проте аж ніяк не факт, що УНП дасть антиолійниківській коаліції бажані 9 голосів. Треба врахувати, що костенківці мають в обласній раді ще один центр впливу, який очолює голова обласної партійної організації Богдан Козак. Ймовірно ж, що під час таємного голосування симпатії “уенпістів” можуть розподілитися 5 до 4 чи 6 до 3. У будь-якому разі, цього не вистачить для набрання 61 голосу за недовіру.
Залишаються позірно лояльні до губернатора ПППУ та «Пора». Загалом їх не можна вважати надійною опорою обласних «карбонаріїв», одна не можна виключати, що необхідні опозиціонерам три-чотири голоси з’являться саме з цього табору. Однак питання недовіри може не вирішитися навіть у разі залучення згаданих голосів. Ще всі пам’ятають, що вчудив БЮТ під час таємних виборів голови обласної ради. Нагадаємо, що саме його члени під гомеричний сміх журналістів і політологів дозволили очолити область кандидатурі “Нашої України” Мирославу Сенику. Жодного з порушників дисципліни публічно не покарали, хоча прізвища “зрадників”, начебто, ні для кого не були секретом.
Врешті-решт, треба поставити собі запитання: а що таке сьогодні «Наша Україна»? Відверто кажучи, вона зовсім не виглядає на моноліт, а радше нагадує пробите внутрішніми протиріччями та зовнішніми факторами судно, яке в океані політики давно перейшло з парусного ходу на весла. Представники КУНівської складової блоку (7 депутатів) уже заявили, що підтримають губернатора і його звіт. Але навряд чи Петро Михайлович може бути спокійним за групу рухівців і навіть за своїх однопартійців з НСНУ. В отарі останніх цілком можуть знайтися кілька «паршивих овець», які побіжать пастися на чужі луги, зачувши немічність свого пастуха. Аби нікого не образити, прізвищ називати не будемо. Хоча хто бажає, може самостійно проаналізувати список «Нашої України» у частині квот НСНУ та НРУ і звернути увагу на неочікуване фігурування там низки певних “партійних діячів”, досіль не помічених в особливій політичній активності.
Злі язики подейкують, що за останній тиждень ну дуже вже активізувався давній опонент Петра Олійника Петро Димінський, котрий уміє переконувати і словом, і ділом. Але Боже упаси казати, що хтось із депутатів облради спокуситься на заохочувальні кроки Петра Петровича. Депутати облради образяться і скажуть, що в житті не заглядалися на гроші «галицького олігарха», хоча він свого часу стверджував інше.
Крім особистого несприйняття персони Олійника, Петро Димінський зацікавлений у його відставці ще й з іншої причини. Ім’я цій причині – Мирон Янків, з яким Петро Петрович пліч-о-пліч ішов на вибори у складі “ЕКО+25%”. Власне, екс-губернатор Мирон Янків, який свого часу став політичною жертвою на війні СДПУ (о) та Партії регіонів, а сьогодні, кажуть, дуже хоче повернутися у крісло, може стати тією спокусою, яка остаточно переконає низку депутатів у доцільності відставки Олійника. Усе-таки Мирон Дмитрович був губернатором. Усе-таки обрісся в ті часи зв’язками, кінці яких сьогодні можна знайти в різних депутатських фракціях. Усе-таки він нікому не насвинячив. Усе-таки в актуальній політичній ситуації на київському рівні він може пролобіювати львівський бізнес набагато ефективніше, ніж Олійник. Усе-таки в нинішній обласній владі багато людей, яким добре працювалося за губернатора Янківа. Таких “усе-таки”, вибачайте за тавтологію, досить багато. І власне бажання отримати “вмєняємого” Янківа для незаангажованих може бути вагомішою причиною висловити недовіру “непрогнозованому” Олійнику, ніж особисті зауваги до останнього. Як-то кажуть, нічого особистого. Суто бізнес.
|
| 14:00 |
Микола Шкурган: „Той, хто підвищить ціну за проїзд, не працюватиме”
Про те, яким чином новий начальник управління транспорту і зв’язку ЛМР Микола Шкурган вирішуватиме набридлі кожному львів’янину проблеми, „Львівський портал” з’ясовував у розмові з ним. Микола Шкурган розповідає про нових інвесторів, які готові будувати стоянки, про нові дороги, вивільнення центральної частини міста, а також запевняє, що підвищення ціни за проїзд у маршрутках не буде.
– Якою є концепція розвитку транспортної проблеми у Львові сьогодні?
– Розв’язувати транспортну проблему у Львові потрібно в кількох напрямах. Перше – дороги, друге – вивчення пасажиропотоків, третє – створення пасажирської мережі, далі – будівництво місць паркування: підземних і наземних стоянок.
– Якими є реальні місця і кошти для будівництва згаданих стоянок?
– Місця давно вже визначено в генеральному плані міста. Проблема тільки в коштах. Нині ведемо переговори із німецькими інвесторами. Місця відомі: парк імені Івана Франка, розвилка вулиць Коперника та Стефаника, інші. Нам потрібно вибрати не всі місця, які передбачено в генплані, а хоча б декілька, які розташовані безпосередньо біля центру міста, щоб можна було розвантажити транспортні потоки, спрямовані в центр.
– Скільки потрібно коштів, щоб залагодити ситуацію хоча б у центральній частині міста?
– Я не можу назвати точної суми, для цього потрібно розглядати і генплан, і кошториси. Про будівництво йшлося вже давно, тому, думаю, попередні кошториси трохи застарілі. Ці суми буде уточнено, коли йдеться безпосередньо про будівництво. Однак навіть за умови, що задіємо інвестиційні кошти й інвестори погодяться на будівництво, – це буде не раніше, ніж у 2007 році.
– Яке господарство залишило вам колишнє міське керівництво і яких помилок, на вашу думку, воно припускалася під час вирішення транспортних проблем?
– Про помилки влади загалом я не говоритиму, тільки про упущення в роботі в галузі транспорту. Попередня влада призвела своїми діями чи бездіяльністю, радше діями, до того, що нині ми маємо хаос і безлад у маршрутній мережі, особливо серед пасажирських автобусів.
Спробуємо відповісти разом на запитання: з якою метою проводять тендери й аукціони? Їх проводять для того, щоб покращити якість мережі, забезпечити безпеку перевезень, залучити транспорт комфортабельніший, зручніший. Попередня влада цього не зробила. Замовником були ті, хто не був готовий до здійснення перевезень, а хто мав бажання і якісь кошти, щоб придбати переобладнані мерседеси й інші машини. Це основна помилка.
А бездіяльність – це те, що не було зроблено жодних кроків з вирішення питань розвитку маршрутної мережі, практично не проводили ремонту доріг.
– Якими будуть ваші перші реальні кроки?
– Деякі „розв’язочки” ми вже зробили: біля Торгової площі, почали ремонт вулиці Гонти. Я говорю про ті вулиці, які прилягають до центральної частини, вже не кажучи про більш віддалені. На наступний рік передбачено виділити близько 100 млн грн на розвиток і ремонт доріг, що прилягають до центру міста і на околицях. Думаю, що це дасть певний ефект. Тепер ми більше займаємося міськими маршрутами, але згодом уже треба буде робити реальні кроки, щоб упорядкувати приміські маршрути, які працюють сьогодні у Львові з відхиленням від схеми руху, тобто не їдуть до ближньої автостанції, а курсують через ціле місто. Це ми повинні вирішити з допомогою управління транспорту обласної адміністрації.
– Голова постійної депутатської комісії інженерного господарства, транспорту та зв’язку Василь Попович заявив, що Львовом курсує близько 200 нелегальних маршруток, які проходять центральною частиною Львова. Це теж наслідки бездіяльності минулої влади?
– Звичайно. Просто ніхто не контролював роботи перевізників, а можливо – просто не хотіли контролювати. Потихеньку зараз ми ставимо все на свої місця. Зрозуміло, що це не буде миттєво зроблено, але перші кроки вже є.
– Які саме?
– Центром курсуватимуть лише великі автобуси класу «Богдан» і «Еталон». Окрім того, з центральної частини Львова вже забрали маршрути №172, 203, 204, 214 і 156. Отже, кількість машин, які пересуваються центром, зменшилася з 1300 до 1069.
До кінця вересня центром уже не їздитимуть маршрути №13, 23-б, 81 і 180. Після закінчення ремонту вулиці Гонти плануємо, що маршрутки, які досі їздили проспектом Свободи, курсуватимуть вулицею Підвальною.
Є також вигідний спосіб позбутися старих маршруток, які перевізники переробили з вантажних машин: зробити два маршрути, тобто щоб пасажири, які хочуть добратися зі Сихова на Щурата чи з Левандівки на Майорівку, користувалися двома маршрутками. Таким чином, кілька різних маршрутів дублюватимуть один одного і перевізники, не маючи звичного числа пасажирів, побачать, що маршрути збиткові, і самі «вступляться з ринку».
– Скорочення маршрутів, які з’єднують два спальні райони, без сумніву, спричинить обурення не тільки автоперевізників, а й звичайних пасажирів. Що ви з цим робитимете?
– Я не заперечую, що така система зумовить невдоволення не лише у перевізників, а й у звичайних львів’ян. Але ми одним пострілом хочемо вбити аж трьох зайців – „розвантажити” центр, підвищити якість, і вже потім львів’яни зможуть відчути зміни.
– Мабуть, як наслідок ваших планів, у деяких маршрутках (наприклад, №45) уже з’явилися надписи про те, що, мовляв, мешканці Сихова хочуть збільшити кількість машин саме цього маршруту, щоб ті курсували що п’ять хвилин?
– Ніякого збільшення не буде – це однозначно. Оскільки є рішення виконкому і на це накладено мораторій. Ми будемо ставити питання про зміну бази рухомого складу. Якщо не вистачає малих автобусів, будемо ставити великі, але тільки не за рахунок збільшення одиниць рухомого складу.
– Львівські перевізники заявляють про те, що вони мають намір підвищити ціну за проїзд. Чи це справді так? В одному з маршрутів, для прикладу, вже є оголошення, що з 1 жовтня ціна за проїзд становитиме 1, 50 коп, і не буде пільгових місць.
– Якщо хтось хоче підвищити ціну за проїзд, то він просто не працюватиме. Оскільки сьогодні гуртова вартість дизельного палива становить 3,68 гривні, і це нормальна ціна. Ми будемо мати зустріч з усіма перевізниками, і з нашими депутатами. Запрошуємо перевізників, щоб проводити з ними роботу і пояснювати, як сьогодні треба працювати. А щодо пільговиків – є закон, прошу виконувати його – возіть усі категорії, які передбачено.
– Як просувається справа із покаранням „некультурних” водіїв, адже на них найбільше скаржаться львів’яни?
– Ми не є каральним органом, до нас просто стікається інформація про всі порушення, і ми своїми діями намагаємося вплинути на підприємців-автоперевізників, які мають проводити роз’яснювальні роботи із водіями, розповідати їм про правила надання послуг з пасажирських перевезень. Нам лише потрібна інформація про тих водіїв, які здійснювали порушення. Якщо один і той самий водій потрапляє до „чорного” списку, ми спонукатимемо перевізників вжити до нього жорстких заходів, щоб була догана, потім друга догана, далі це питання потрібно розглянути на профкомі, а після профкому дають дозвіл на звільнення водія.
– А якщо перевізники відмовлятимуться? Ви можете розірвати з ними угоду?
– Ні. Ми можемо розірвати угоди лише в тому разі, коли ми виявили систему порушень будь-якого характеру. Якщо це буде система порушень щодо відмови у безкоштовному перевезенні пільговиків, тоді ми виставляємо звернення в транспортну інспекцію, і та вже має повноваження накласти штрафні санкції, можливо, навіть перевірити дотримання ліцензійних умов і т. д. А ми можемо, у разі виявлення системи порушень, ставити питання про розірвання угоди.
– Але скарги від громадяни є?
– Дуже багато скарг, особливо від людей, які користуються пільговим проїздом. Хоча скаржаться і на куріння в салонах, і на хамську поведінку водіїв, і на інше. Я думаю, що згодом буде однозначно менше таких скарг. І водії будуть більш виваженими. Хоча на сьогодні маємо, те, що маємо.
– Куди ви порадите звертатися людям?
– У кожній машині має бути куток споживача, де вказано перевізника, особу, яка обслуговує споживача. Там є контакті телефони. Це з одного боку, а з іншого – потрібно звертатися безпосередньо в управління транспорту, наше чи обласне.
– Було розпорядження, щоб маршрутні таксі зупинялися лише на кількох зупинках у центрі, неозброєним оком видно, що цих норм не виконують. Як ви з цим боретеся?
– Так, є визначені місця. У центральній частині визначено три місця, однак ситуація трохи погіршилася з 1 вересня, бо дуже багато приватного транспорту. Сьогодні ми не готові проводити евакуацію, хоча невдовзі будемо готові. Якщо ми це зробимо, то водії маршруток будуть зупинятися тільки там, де вони мають зупинятися.
– Чи вважаєте ви, що на львівському ринку транспорту є монополісти?
– Як можна говорити про монополістів, якщо є 26 перевізників?! Якщо було б одне транспортне підприємство, яке здійснює перевезення, був би зовсім інший підхід до вирішення проблем, але тоді, я вважаю, було б набагато більше ладу. Зрозумійте, велика кількість перевізників ще не є гарантією якісних послуг. Легше наводити лад, коли є 1-2-3 перевізники. Потрібно, щоб у цій галузі працювали кваліфіковані водії, обслуговували технічно справні транспортні засоби, були кваліфіковані кадри, які займаються ремонтом і професіонали – керівники, тобто люди, які знають автомобільний транспорт.
|
|
15 вересня 2006 |
| 17:55 |
Скільки коштують бюджету біг-борди з вусами?
Мабуть, кожен львів’янин помітив десятки бігбордів і сітілайтів з вусами, які оповіщають про те, що День народження древнього Львова впевнено наближається. За кількістю, здається, їх не переплюнули навіть "білайнівські" безхвості такси. Схоже, що цими веселими обличчями, міська рада намагається бодай трохи переважити негативні емоції львівського натовпу, пов’язані з псевдореставрацією Площі Ринок.
Розуміючи всю гостроту пер радикально налаштованих львівських журналістів, міська рада каже, що жодної копійчини з міського бюджету на бігборди та сітілайти не витрачено. Але чи так це?
Виявляється, що не так. Виявляється, що міська влада вчергове спробувала заховати істину від львів ’ян. А вона, як гостра коса . прорізала цератовий міщок омани. Як розповіла "Львівському Порталу" Олена Святій, начальник відділу зовнішньої реклами КП "Крокус-Послуги", з першого вересня у Львові встановлено 37 "вусатих" сітілайтів і 65 не менш "вусатих" бігбордів. Олена каже, що виготовлення плакатів, а також встановлення на спецмістях відбувалося за кошт рекламних фірм, які й займаються сітілайтово-бігбордним бізнесом у Львові. Переконує Святій, що жодної копійки з бюджету на оренду дошок не витрачено. Мовляв, це підприємці надали тимчасово вільні борди та сітілайти, аби долучитися до святкування міста.
Найцікавіше те, що за такий подарунок місту, міська рада з 1 вересня по 1 жовтня зняла з підприємців оплату "відповідно до порядку надання місць для розміщення спеціальних конструкцій". За словами Святій, найчастіше під бігборд чи сіті-лайти підприємці орендують невеличку діляночку, розміром 3 на 6 метрів. Коштує це задоволення 400 гривень на місяць. Власник бігборду повинен сплачувати ці кошти у міський бюджет, навіть якщо він тимчасово вільний від рекламних плакатів.
Методом не складних підрахунків виходить, що міський бюджет цього місяця недоотримає (37+65)*400 гривень, що становить 40 800 гривень! Якщо міркувати розумом, скажімо Андрія Садового, то 40 800 гривень - це копійки. Нехай копійки! Проте нас досі переконували, що з міського бюджету не виділено навіть копійки. Якщо влада приховує від городян мізер, то що далі?
Бодай якийсь коментар ми намагалися почути з вуст представників рекламних фірм, які надали вільні місця для розміщення рекламних плакатів. Ми зателефонували у п’ять фірм, проте коментарі там нам не поспішали надавати. У фірмі "Бігборд", до прикладу, переконували, що нічого про рекламні бігборди до 750-річчя не знають і на своїх площах їх не розміщували. Хоч у протилежному переконує пані Олена Святій. Доволі таємничо повелися і в рекламній агенції "Октагон". "Відповідальна особа" (так попросив представити себе один з керівників фірми) заявила "Львівському Порталу", що з міською радою їхня структура працює на взаємовигідних умовах. Подробиці умов "відповідальна особа" назвала комерційною таємницею. Не хочеться накликати біду, але враження, що рекламщики чогось не договорюють і навіть бояться. Цікавий також той факт, що на взаємовигідні умови міської ради припали лише 17 рекламних фірм із 30, які зареєстровані у Львові. В мерії твердять, що у решти просто не було вільних місць. Хтозна.
40 800 гривень не є остаточною сумою. До цього слід додати послуги компанії "Малті-М", яка дизайнувала кожен плакат. В дирекції з організації святкування 750-річчя Львова нас запевнили, що на знимках - звичайні львів’яни. З точки зору фотомистецтва, просту людину сфотографувати важче, ніж професійну модель. Відповідно цей коефіцієнт складності в грошовому еквіваленті слід додати до "нікопійкивитраченихкоштів", які витратила міськрада. Але нехай. Припустимо, що ми звичайна біомаса, яку в чергове надурили і яка в чергове все проковтнула. Припустимо, що для нас не принципово, що міська рада витратила на святковання нашого славного міста якихось 10 тисяч долярів, називаючи це "ні копійки з бюджету". Але з’являється питання: а нащо воно нам?
Основна функція зовнішньої реклами - ознайомлювальна. Себто саме в такий спосіб міська рада вирішила нагадати мені, корінному львів’янину, що буквально на днях Львову стукне 750 років. Невже я цього не знаю? Здається, що ЗМІ так постаралися у висвітленні цієї теми, що про мега-святкування Дня міста не знає хіба сліпо-глухо-німий гуманоїд, який живе на іншій планеті. Але що для міської ради ЗМІ. Там, мабуть, вирішили перестрахуватися.
Говорити про те, що біг-борди та сіті-лайти оповіщають про грядуще свято іноземців теж, мабуть не надто коректно. Адже тусуються інтуристи здебільшого в центрі, а в центрі рекламних дошок дуже мало. Чому? Та бо звідки в рекламних фірм візьмуться вільні місця в центральній частині міста. Саме тому "вусаті" щити розміщені на околиця. До прикладу на вулиці Мазепи , чи Сихові.
Адміністратор дирекції з організації святкування 750-річчя Львова Леся Гудима каже: "Околиці міста вибрані цілеспрямовано. Ми хотіли, щоб у л ьвів ’ян, які щоранку їдуть на роботу, з’являвся хороший настрій. У вас же з’являється?" Гм…
Мабуть, так. Я прокидаюся вранці на вулиці Мазепи. Вже другий тиждень там тхне каналізацією. Не допомагають навіть зачинені вікна, здається, сморід проходить через стіни. Надихавшись передсвятковим повітрям, я переступаю через струмочок, який вже місяць тече із пробитої труби на передостанній зупинці трамваю №13. Сідаю в обшарпану маршрутку-душогубку, куди вже встигли зайти кілька десятків львів’ян, від яких, як і від мене, незважаючи на вуаль дезодоранту, пахне немитістю. Не тому, що ми не хочемо митись. Хочемо! Але вже понад місяць не маємо гарячої води. Запах людських тіл не надто страшний, бо ніздрі вже змучилися нюхати той каналізаційний сморід. І тут, логічний ланцюжок моїх бридких ранкових роздумів перериває бігборд із рудим хлопцем, якого чиясь рука розмалювала помаранчевими вусами! З’являється такий настрій, що аж плакати хочеться. Не від щастя. А від того, що в цій маршрутці, з перепрошенням сказати, всім до лампочки мегасвяткування. Вони, як і я проваджають очима рудого хлопця. Емоції відсутні. Я тим часом уявляю себе якимсь погано підготованим актором, який проти своєї волі змушений грати роль мікроорганізму в театрі абсурду.
|
| 11:49 |
Микола Жулинський: "Андрiй Садовий менi вказувати не буде"
Пiсля нефахової реставрацiї центру Львова, котрий входить перебуває пiд охороною ЮНЕСКО, на спецiальному засiданнi Нацiональної ради з питань культури та духовностi при Президентовi, було створено робочу групу для пiдготовки проекту указу щодо захисту пам`яток культури, внесених до списку ЮНЕСКО. Про перебiг засiдання, на котрому на горiхи дiсталося львiвським посадовцям, "Експресу" розповiв голова ради Микола Жулинський.
-- Миколо Григоровичу, чим було зумовлено проведення засiдання ради з питань культури та духовностi при Президентовi, на якому йшлося про реставрацiйнi роботи у Львовi?
-- Мiнiстр закордонних справ Борис Тарасюк свого часу на iм`я Вiктора Ющенка надiслав листа в якому висловив своє занепокоєння збереженням пам`яток архiтектури, котрi включенi до свiтової культурної спадщини ЮНЕСКО. Це стосується i львiвських пам`яток. Тож глава держави, на основi цього листа дав доручення Нацiональнiй радi з питань культури та духовностi при Президентовi, котру я очолюю провести засiдання. До Львова було вiдправлено й заступника мiнiстра закордонних справ Володимира Огризка. Останнiй нам доповiв про роботи у Львовi, також з цього приводу виступив заступник мiнiстра будiвництва й мiнiстр культури та туризму. А також представники Львова -- заступник мiського голови Львова Андрiй Павлiв, начальник управлiння охорони iсторичного середовища Андрiй Левик, в. о. начальника управлiння архiтектури й мiстобудування мiськради Олесь Ярема. Тож майже чотири години ми з`ясовували як зберiгаються пам`ятники архiтектури у Львовi й Києвi.
-- Якi рiшення були прийнятi за результатами засiдання ради?
-- Їх чимало. Зокрема було створено робочу групу для пiдготовки проекту указу щодо захисту пам`яток культури, внесених до списку ЮНЕСКО. Пiдвищити вiдповiдальнiсть за порушення пам`яткоохороного законодавства й за виконанням мiжнародних зобов`язань України стосовно збереження культурної спадщини. Що до рiшень, котрi стосуються Львова, то ми рекомендували мiськiй радi провести будiвельно-ремонтi роботи в центрi мiста у вiдповiднiсть до чинних законодавства. А також владнати спiрнi питання щодо реконструкцiї. Крiм того посадовцi мерiї мали б провести прес-конференцiю з цього приводу.
-- Останню вимогу Андрiй Павлiв виконав i повiдоми журналiстам, що на засiданнi ради Микола Жулинський заявив, що громадськi акцiї протесту проти проведення реконструкцiї центру є замовними. Ви дiйсно про це говорили?
-- А дiйсно поцiкавився в Андрiя Павлiва чи спротив громадськостi викликаний порушенням реставрацiйних правил чи у цьому є полiтичний пiдтекс. Вiн заявив, що у цьому є полiтика. Це були його слова, а не слова Миколи Жулинського. Я нiколи не констатував, що акцiї протесу у Львовi проти реконструкцiї є замовними.
-- Андрiй Садовий, заявив що для того, аби з`ясувати хто збрехав журналiстам Андрiй Павлiв чи Микола Жулинський готовий запросити вас до Львова й органiзувати прес-конференцiю...
-- Передайте Андрiю Садовому, хай вiн не вказує, що менi робити.
-- А чи готовi члени Нацради, зокреми ви приїхати до Львова, щоб побачити все на власнi очi?
-- Я не є фахiвцем з реконструкцiї. До Львова потрiбно вiдрядити людей, котрi в цих питання розбираються. Якщо буде така потреба то ми пiдемо на такий крок. Ми готовi органiзувати групу людей у Києвi й послати її до Львова, щоб це питання вивчили.
|
|
14 вересня 2006 |
| 12:03 |
750-річчя: Час збирати каміння
Гіркі правди нехай будуть гіркими помічними мікстурами для реанімації мого рідного пораненого міста. Не часто жалкую за незворотністю в часі, але дуже вже одиноко висіли “опорівські” діти на линві вантажного крана тоді, 19 квітня, навпроти Катедри, на третій день протестного блокування важкої техніки. І дуже нечисленною була жменька дорослих протестувальників.
Уже відбулося ранішнє побиття, зафіксоване “люксівськими” камерами, але ще не було вкладено жодної бетонної плити з трамвайними коліями, газівники ще не пробили порталів, стояли на звичному місці кутові ліхтарі, загорожа оберігала спокій “лобного місця”, фонтани були в порядку, а Руська була романтична, неповторна і ще не зґвалтована. Серце міста мало шанс. На п’ять місяців запізнилися ви, четверта владо, у своєму демарші “Антируїна”, і тільки одинокі з вас підперли плечем і захищали цвіт нашої нації від важких кулаків розлюченої будівельної родини Адамсів тоді, 19 квітня. Що також зафіксовано камерами та показано по телебаченню ще до того, як міським головою став Андрій Садовий.
Але.
Не все ще понищено і сплюндровано. І якщо, за Президентським задумом, повинен із нуля постати Батурин, то сам Бог велів максимально прикластися до збереження та відродження того, що було й має бути нашою гордістю. Важка техніка як поклала, так і демонтує бетонні плити з трамвайними коліями. А ми з вами вручну по одному визволимо кожен камінчик із бетонної пастки. Недоречні ліхтарі – теж не проблема. Проблема в тому, хто другим після журналістського цеху публічно заявить про свою готовність стати на захист рідного міста. І третім. І четвертим. І чи будуть вони послідовними після цих заяв.
Якщо не зупинити будівельників сьогодні – завтра буде ще більше пізно. Тому перше, що потрібно зробити вже, – не допустити руйнації вул. Гонти. Маячні химери можуть бути матеріалізовані найближчими днями, а ми втратимо ще одну романтичну частинку нашого міста. Поцікавтеся й озвучте їхні задуми – і не зникне хідник одного пішохода, а кут будинку
|
|
11 вересня 2006 |
| 16:58 |
На порозі нового політичного сезону – 2. Дамоклові мечі Андрія Садового
Недурний чоловік колись зазначив, що зійти на вершину легше, ніж на ній втриматися. Для будь-якого політика, який сягнув владного Олімпу, рано чи пізно настає час істини. За лихою традицією, для керівників Львова такий непевний час настає з початком осінньо-зимових холодів.
Труднощі, які виникають через об’єктивні та суб’єктивні обставини (неплатежі населення за спожитий газ, ожеледиця на дорогах, критичні для транспортного руху снігопади тощо, низька ефективність роботи комунальних служб), створюють ідеальне тло для політичних опонентів влади. Останнім залишається лише зробити кілька публічних штрихів, аби перед очима громади з’явився гнітючий портрет бездіяльного міського голови. Портрет виглядає особливо вражаючим, якщо під час передвиборчої кампанії майбутній переможець геть пускався берега, обіцяючи електорату всезагальне благоденствіє. Тоді до лямби “БЕЗГОСПОДАРНИЙ” цілком органічно припасовується лямба “БРЕХУН”. Під час своєї кампанії Андрій Садовий наобіцяв три міхи щастя. Сьогодні ж усі його обіцянки поступово перетворюються на дамоклові мечі, котрі з фатальною невідворотністю звисають над його русочубою головою.
Меч перший. Тарифно-тепловий
Ніхто не хоче платити більше, навіть якщо для подорожчання є об’єктивні причини. Жоден міський голова не захоче піднімати тарифи на тепло і водопостачання, якщо матиме можливість розрулити ситуацію по-іншому. Тим більше, коли йдеться про Андрія Садового. Адже активісти його “Самопомочі” вішали локшину на вуха посполитих, іноді закликаючи мало не бойкотувати “несправедливі” тарифи. Дивно, якщо б після приходу Садового до влади народ масово кинувся сплачувати комунальні борги. Пастка, яку Андрій Іванович готував для Любомира Буняка і Зеновія Сірика, тепер роззявила свою пащеку і на свого автора.
На сьогодні, як повідомляє прес-служба ДК «Газ України», борг «Львівтеплоенерго» становить 9,4 млн. грн. Нехай зараз міська рада віднайшла можливість виділити кошти на сплату боргу. Нехай початок опалювального сезону вдасться врятувати, щоразу виділяючи нові кредити, які рано чи пізно доведеться повертати. А що буде далі? Складається враження, що, кидаючи у львівську громаду надпотужну бомбу популізму, Андрій Садовий ставив собі за мету лишень виграти вибори. Як він буде керувати, він не думав. Або не мав часу думати, оскільки був зайнятий поборюванням опонентів і створенням іміджу народного трибуна у бушлаті.
На вересневій нараді у ДК «Газ України» представникам місцевих органів влади натякнули на необхідності переглянути та затвердити тарифи на послуги з теплопостачання до економічно обґрунтованого рівня, а в необхідних випадках – віднайти можливість компенсації затрат теплопостачальних підприємств на виробництво теплової енергії з місцевих бюджетів. Хоч-не-хоч, а на непопулярні кроки доведеться йти, і це для Андрія Садового може виявитися катастрофою, оскільки повністю зруйнує його бушлатний імідж «хлопця із сусіднього двору».
Перша біла птаха з чорною ознакою вже пролетіла над рукотворним образом Андрія Івановича. «Львівтеплоенерго» передало до суду 34 тисячі 862 позовних заяв на споживачів-неплатників про стягнення боргу на суму 53 млн. грн. Відділи державних виконавчих служб районних управлінь юстицій, згідно із законом України «Про виконавче впровадження», до фізичних осіб, що відмовляються платити за послуги тепловиків, активно проводять претензійно позовну роботу. Суди вже задовольнили 28 тис. позовів на загальну суму 46 млн. грн., їх пред’явлено до виконання. У свою чергу, МКП «Залізничнетеплоенерго» передало до суду 6 тис. 126 позовних заяв, на суму 10 млн. 53 тис. грн. І тут суди вже задовольнили 5 тис. 359 позовів на загальну суму 8 млн. грн та пред’явили їх до виконання.
Про що свідчать вищенаведені цифри, подані управлінням із зв’язків з громадськістю міської ради? А свідчать вони про те, що у стані судових тяжб із міськими комунальними структурами нині перебуває понад сорок тисяч мешканців міста. Скільки серед них виборців Андрія Садового? Чи цього вони очікували від свого захисника, славного вождя «Самопомочі»? Чи проголосують вони за нього ще раз? Питання, очевидно, риторичні і наштовхують на згадку однієї мудрої сентенції: від любові до ненависті – один крок.
А поза тим міська влада таки готується ухвалити документ під жахаючою назвою «Про двоставковий тариф на теплову енергію, тариф на підігрів води, послуги з централізованого опалення та підігріву води», про який не йшлося в жодному публічному виступі кандидата у мери Андрія Садового. За попередніми розрахунками, лише тарифи на теплопостачання планують збільшити із 80,36 грн. за гігакалорію до 182,7 гривень, себто більше, ніж удвічі.
До повного “щастя” Андрій Садовий ще змушений платити за рахунками своїх попередників. Так, 6 вересня, Львівський апеляційний господарський суд виніс постанову, що підтверджує існування боргу перед мешканцями Львова, який виник унаслідок застосування неправомірного рішення виконкому щодо підняття ціни на водопостачання та водовідведення. За підрахунками Громадського форуму Львова, унаслідок такого вердикту міська влада «зависла» своїм громадянам близько 20 мільйонів гривень. Відтак у складне становище потрапив «Львівводоканал».
Андрію Садовому справді не позаздриш. Адже якщо понівечена площа Ринок турбує здебільшого інтелектуально налаштованих городян, то комунальні проблеми здатні пробудити ненависть до Андрія Івановича і його команди вже у всіх верств населення, передовсім мешканців спальних районів, де на минулих виборах Садовий знайшов найвдячніші вуха і найвдячніших виборців.
Меч другий. Транспортний
Укотре порушують питання про збільшення тарифів на перевезення у маршрутних таксі перевізники. За розрахунками їхньої асоціації, лише вартість проїзду на рівні 1,25 – 1,50 гривень дасть змогу перевізникам інвестувати у придбання нових машин, як цього вимагає міська влада. В принципі, це очікувана реакція транспортників на спроби влади зробити рух маршруток львівськими вулицями більш ефективним. Як і очікуваною є погроза зупинити роботу маршруток в разі, якщо влада на підвищення цін не відважиться.
Треба констатувати, що адміністрація Садового потрапила в середину того самого замкнутого кола, в якому барахталася і команда Буняка. Сервіс транспортників не влаштовує громаду, яка киває на міську владу, бо та, своєю чергою, не може приструнити перевізників. Відтак влада апріорі має якимось чином догодити громаді. З іншого боку, підняття цін за проїзд, яким транспортники відреагують на ультиматуми міської влади, теж не влаштує мешканців міста. Це – спадкова задавнена проблема, першопричина якої полягає у відсутності в керівників міста чіткої стратегії розвитку транспортного руху. Але ця стратегія, судячи з усього, відсутня і в команди Андрія Садового, що чітко було помітно під час одного з останніх засідань виконкому. Начальник управління транспорту і зв’язку Микола Шкурган, до прикладу, запропонував скорочувати маршрути, котрі з’єднують два спальні райони. Дарма, що в такому разі мешканці, які хочуть добратися з одного кінця міста в інший, змушені будуть платити не гривню, а дві. Якщо мислення чиновників Садового саме таке, то тоді залишається хіба визнавати жорстку правоту перевізників, які мають простий, непопулярний, але таки дешевший для народу вихід із ситуації. У будь-якому разі, проблема транспортного сполучення (тим більше на тлі перманентного ремонту трамвайних колій і спричинених снігом заторів) ще добряче поп’є крові з вен міського голови, даючи поживу його опонентам.
Ми звернули увагу лише на два аспекти-мечі, які здатні будь-якої миті лупанути по чолі Андрія Івановича. Причому зі значною часткою впевненості можна говорити, що ані площа Ринок, ані погрози музейників і “чорнобильців” не бачаться міському голові такою серйозною проблемою, як втрата довіри пересічних і зазвичай не надто заможних мешканців. Це електоральний фундамент, розмивання якого здатне повалити весь будинок, який намагається вибудувати Андрій Іванович. Інша річ, що будинок цей і будується-то за очевидної відсутності достатньої кількості фахових “прорабів” та підвладний доступу найнесподіваніших політичних вітрів. Однак “дім, який будує Садовий”, – це вже тема дещо іншої розмови.
|
|
06 вересня 2006 |
| 21:14 |
Гробарі древнього Львова
Він — один із тих, хто не хоче закривати очі на те, що роблять із Львовом, бо змовчати сьогодні — це змиритись із свавіллям чиновників і стати таким, як вони. Валерій Потюк, львівський скульптор та голова Львівського відділення фонду культури України погодився висловити своє бачення на майбутнє так званої реставрації Львова, яку багато хто називає „диверсією і вбивством душі міста Лева”.
— Пане Валерію, Ви, як ніхто інший, добре ознайомились із темним боком Управління капітального будівництва. Як можете прокоментувати ймовірне звільнення Василя Миськіва?
— Виглядає на те, що винних у доведенні площі Ринок до коматозного стану немає. Замість того, аби розібратися в прорахунках, корупції, недоцільності, некомпетентності усіх вчинених бід, які є очевидними, міська влада просто почала замітати сліди. Вони забирають основну фігуру, яка могла б бодай щось розповісти.
— Свого часу Ви вийшли на стежку судової війни із УКБ? Що стало її причиною?
— Коли ми хотіли взяти участь у тендері на проведення реставраційних робіт споруди Королівського арсеналу, то неочікувано дізналися, що всі тендери вже провели. На той час, в серпні 2005 року, щойно опублікували постанову Кабінету Міністрів про виділення Львову 128 млн грн. Згодом ми дізналися, що так звані тендери тихенько провели ще взимку 2005 одразу ж після постанови Кабміну. Авжеж, ми обурилися цьому. Нас підтримала Тендерна палата України та Міністерство економіки. Міністерство визнало, що УКБ порушило прозорість здійснення державних закупівель і не визначило перелік і обсяги робіт переможця тендера ДП „Бізон Арт Капітель”, на який ми претендували. Я запитав тоді ще кандидата на міського голову Андрія Садового, що робити, а він порадив подати на УКБ у суд і пообіцяв нам допомогти, коли стане міським головою. Наша справа тягнеться вже майже рік, а з УКБ ще ніхто не розібрався, ба більше, управління зробило найбільший злочин за час свого існування — створило мертвонароджену дитину на ймення „площа Ринок”.
— Ремонт на площі Ринок — це очевидно один із найяскравіших прикладів системних зловживань влади. У чому причина?
— Постанову Кабінету Міністрів України про святкування 750-річчя Львова розробили абсолютно спонтанно. Дехто дуже хвалився тим, що саме він вибив для Львова аж 128 млн. Але ніхто тоді не враховував кому і для чого дають такі величезні кошти. Бажання нажитися на цих грошах було більшим, ніж бажання зробити для Львова щось справді добре. Можна тільки уявити, як знівечили б наше місто, якби Кабмін дав, припустимо, півмільярда грн. Куди б вони заривали ці гроші? Дивно і парадоксально: львів’яни зараз можуть радіти з того, що нам виділили ЛИШЕ 128 млн грн. Зрозуміло одне, до розумного розподілу таких коштів ніхто не був готовий. Я точно знаю, що все це зробили за два тижні. Цим займалися начальник УКБ Василь Миськів і Валерій П’ятак, як представник відділу економіки області. Але тоді було зрозуміло, що гроші потрапили не в ті руки. До проведення тендерів ніхто не підготувався. Маючи таку велику кількість львівських ЗМІ, можна було все це зробити відкрито. Можна було організувати круглий стіл із львівськими будівельними фірмами і в чесній боротьбі визначити, на що кожен здатен. Коли у серпні минулого року до міськради прийшов перший транш грошей, будівельні фірми кинулися давати свої пропозиції щодо роботи, бо всі працюють за правилом: „є гроші — є робота”. Але УКБ чітко сказало, що всі тендери на роботи відбулися вже давно, взимку. Тобто щойно пролунала постанова Кабміну, як вони швидко провели усі тендери. Але як можна було провести тендери, не маючи дефектних актів? Як можна було давати роботу, не маючи проектно-кошторисної документації?! Можна стверджувати: просто ніхто із підрядників не знав чітко, що він має робити. Найстрашніше те, що донині все це триває: роботи на більшості об’єктів проводять без усіляких документів.
— Причину заливання бетоном підрядники пояснювали тим, що, за новим законодавством, після ремонту дорога повинна простояти щонайменше 12 років. Чи справді є така постанова?
— Так, є. Але площа Ринок — не дорога в селі! А знаєте, як називається той, хто цього не розуміє? Тому тут фігурує насамперед охоронне законодавство, а не асфальтне. А за знищення пам’яток історичної спадщини передбачена кримінальна відповідальність. Чому перед тим, як клали так звану дорогу, не проводили науково-археологічні дослідження? Можна було сказати бодай так: „Шановні Львів’яни, на честь проведення святкування 750-річчя Львова місто отримало 128 млн грн. Але, порадившись, ми вирішили не заривати ці гроші у землю. Саме тому на святкування 750-річчя Львова ми запропонуємо план дій щодо врятування і реставрації історичних пам’яток Львова. А роботи розпочнуться пізніше”.
— Зрозуміло, цього не сталося. Але роботи вдалося зупинити. Тоді ще в.о. міського голови Львова Зиновій Сірик дав розпорядження призупинити роботи. Свій прихід до влади Андрій Садовий ознаменував відновленням робіт на площі.
— У Садового не було виходу. Якби він звільнив Василя Миськіва тоді, це практично означало б позбавити себе 100 млн грн. Тим паче, не відомо, хто зміг би завершити парад колосально грандіозних робіт. Окрім цього, довелося б у судовому порядку забирати кошти, які авансом надали фірмам, що виграли тендери. Часто-густо замовлені роботи виконували фірми, які не подавали у звітність свої податкові зобов’язання. Наприклад, фірма „Бізон Арт Капітель”, що виконувала роботи на „Арсеналі”, одержавши аванс від міськради, погасила заборгованість із зарплати, закривши у такий спосіб свою кримінальну відповідальність. Під час судового процесу, що стосувався цієї фірми, вони просто перереєструвалися, аби не мати проблем.
— Коли новий міський голова прийшов до влади, роботи на площі Ринок виконали, мабуть, відсотків на 30%. Чому він виконував їх без археологічних досліджень?
— Садовий просто не встигав в часі до святкування. Але чи варто було встигати?! Бруківку не потрібно було знімати. Чому, попри всі зауваження, він не дав доручення розробити проект? Так, він змусив повісити на площі щит із планом замощення. Але це була звичайна відповідь на кшталт „Аби всі відчепились”. Ані громадські організації, ані пересічні громадяни не можуть вимагати від влади пред’явити справжню проектну документацію. Але це могли зробити депутати міськради. Навіщо у міській раді працюють депутатські комісії? Їм неодноразово приходили скарги, аби вони перевірили архітектурні та фінансові аспекти, але вони нічого не робили. Ніхто не хотів здіймати галасу навколо площі Ринок. Сам мер не відповів за свої слова. Його газета „Самопоміч” горланила, що міська влада краде гроші призначені на святкування. Але прийшовши до влади, новий мер затих.
— Чимало говорили про бетонування бруківки. Які наслідки матиме таке „нововведення”?
— Окрім того, що вони використали бетон, вони також поклали під пісковик поліетилен. Ніхто ніколи такого не робив. Усюди бруківку кладуть по втрамбованому відсіву та шутеру, аби між шпаринками бруківки могла стікати вода. Тепер вода не стікатиме. Вона просто потече до головної пошти. Не дай Бог, якусь зливу, і ми всі станемо свідками цього жаху: вода підмиватиме фундаменти всіх будинків по вул. Дорошенка. А взимку на площі Ринок вода замерзне, і буде справжній каток. І це не смішно. Раніше під бруківку клали п’ятисантиметровий шар пісковику. Тепер „з метою” економії поклали щонайбільше три сантиметри. Такий шар не витримає навантаження, яке є на площі Ринок. З часом пісок втрамбується і підмиється водою. Далі нам загрожуватиме утворення підземних пустот і провали під важким трамваєм чи сміттєвозом.
— Апогеєм руйнації площі стала реставрація фонтанів. Будь-який очевидець може помітити їхній теперішній неприродний вигляд. Що Ви можете сказати про це як архітектор?
— Все, що зроблено з фонтанами, — щось з царини поганого театру, чиста бутафорія. Ці фонтани були дипломною роботою скульптора Євгена Дзиндри ще в 1946 році. Він реставрував фонтани і створив двох левів перед Ратушею. Навіщо було „аляпувато” малювати ці фонтани? Чи не зрозуміло, що за місяць-другий їх забруднять ногами? Коли ви сидите на камені, слідів від бруду не видно. Бо камінь має свою фактуру, він є пористий і має свої відтінки. Камінь живий. А на що зараз схожі ці живі фонтани? Безперечно, камінь скидатиме з себе всі ці шпаклювання, але чи не побачимо ми після дощів, снігу і морозу облуплену Діану чи Нептуна? Про все, що діється на площі Ринок, ми дізнаємося лише постфактум, а про подробиці нікого не повідомляють.
— Новинка площі Ринок — ліхтарі на стінах будинків. Радник мера Андрій Салюк, попри неприязнь до них, вірить, що колись їх можна буде замінити.
— Ліхтарі виглядають абсолютно дико. Навіщо було вішати такі, якщо можна було замовити їх на скульптурно-керамічній фабриці. У Львові багато професійних ковалів. Ці ліхтарі зроблені із пластмаси, це литий дешевий силумін. Мені цікаво, що вони написали про ціну цих світильників? У нас дуже люблять її завищувати. А клумбочки на площі — загалом відсутність будь-якого естетичного смаку.
— З приходом нової влади пов’язували великі надії на майбутнє Львова. Як можна охарактеризувати теперішню епоху?
— Кожне покоління львів’ян хотіло щось принести до Львова. І зараз ми можемо з упевненістю говорити, що вони щось залишили після себе. Зараз же настала епоха знищення і заробляння новітніми гробарями грошей на древньому місті. За всі ці роки у Львові нічого вартісного не зробили. Попри те, зруйнувати встигли все. Ця епоха буде білою плямою в історії нашого міста. Як же треба ненавидіти Львів, щоб в такий спосіб його „любити”?
— Міський голова персонально відповідає за життя міста, але він не професіонал у всіх питаннях. Щось же міг зробити міський голова, коли бачив усю цю безгосподарність?
— У Садового є радники, заступники, підлеглі. Той самий Микола Бевз. Він не сидить тихенько, а постійно вказує на проблему. Але чи дослухається до нього Андрій Іванович? Він цю людину нібито запрошує до співпраці, а насправді просто ігнорує.
— Отже, міський голова вміє ігнорувати навіть ЮНЕСКО...
— Коли Львів внесли до списку ЮНЕСКО, то й для нашого міста одразу стали актуальними нові правила поведінки із історичними пам’ятками. Насамперед ідеться про толерантне ставлення і максимальну недоторканність історичної спадщини. Але оскільки у Львові немає безпосереднього представництва ЮНЕСКО, влада й дозволяє собі так ганебно поводитись із пам’ятками. Ті представники ЮНЕСКО, що були у Львові, приїхали на запрошення міста, а не громадських організацій. Влада хитро робить крок першою, аби на неї не наскочили зненацька. Це триває й нині. Є проблема в місті — Садовий привозить людей, які кажуть, що в місті все добре і проблеми нема.
— Виглядає на те, що невдовзі міську владу, а особливо мера, загалом не можливо буде критикувати. Вони просто привезуть „спеціалістів”, які переконають нас у нашій же некомпетентності.
— Усе йде до цього. Можливо, це і є остаточна мета знищення Львова? Ми всі критикуємо і говоримо про одне, а все відбувається як завжди. Андрій Садовий обіцяв, що кожні 20 днів спілкуватиметься із людьми, а зараз до нього майже неможливо потрапити. Він запрошує всіх до співпраці й у такий спосіб усуває ворогів. Чому Андрій Салюк погодився бути радником? Львів стає специфічним містом, де люди не мають права на власну думку. Навіть Микола Бевз, який в очах Садового є майбутнім головним архітектором Львова, усе ж є в опозиції до мера. Він пише листи Президенту, але сказати всю правду в обличчя мерові не може. Триває процес замилювання очей. Ніхто не хоче втратити роботу, постійний заробіток, зіпсувати собі імідж і стати у відкриту опозицію. Ми переходимо у рабство в усіх його проявах.
|
| 12:54 |
Львів – це ми?
Цілковитою несподіванкою стало для Франческо Бандаріна (Francesco Bandarin), голови Центру світової спадщини ЮНЕСКО, проведення, чи радше завершення, масштабних будівельних робіт у центральній частині Львова. Він дізнався про це з листа від громадських діячів міста.
Хоча згідно з Конвенцією щодо охорони світової культурної та природної спадщини, “…держави-учасниці, повинні інформувати ЮНЕСКО про свої наміри розпочати або ж санкціонувати у ділянках, що перебувають під охороною Конвенції, масштабні реставраційні або будівельні роботи, котрі можуть вплинути на цінність цих пам’яток для світової спадщини. Інформація повинна надаватися якомога раніше (наприклад, перед складанням базової документації для конкретних проектів), до того, як будуть прийняті незворотні рішення, щоб Комісія мала змогу допомогти у пошуку відповідних шляхів для забезпечення повного збереження цінності пам’ятки для світової спадщини”.
“Центр світової спадщини нічого не знає про будь-які масштабні будівельні проекти поблизу або на території, зарахованій до світової спадщини”, – йдеться в листі голови Центру світової спадщини ЮНЕСКО від 9 серпня цього року. Лист від нього надійшов у відповідь на лист Олега Мацеха, голови координаційної ради Громадського форуму Львова, стосовно критичної ситуації зі збереженням історичного центру Львова, занесеного до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Написати безпосередньо у штаб-квартиру Центру світової спадщини ЮНЕСКО в Парижі Олег Мацех вирішив після того, як Володимир Огризко, голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, визнав численні порушення під час реконструкції центру Львова, але не зробив нічого, щоб зупинити роботи. Пан Огризко також обіцяв поінформувати про ситуацію у Львові Центр світової спадщини ЮНЕСКО, але, як випливає з листа-відповіді, не зробив цього.
– Після візиту Огризка до Львова (11 липня 2006 року, – “Газета”) я запитував його про рішення, – розповів “Газеті” Олег Мацех. – І він мені сказав: “Ну, дайте владі закінчити вже ті 750 років! А коли вони завершать, тоді ми візьмемося”. Я сказав, що загроза перейшла на будинки, що роботи потрібно зупинити, бо йде системне нищення культурної спадщини. Тобто це вже навіть не загроза, і це відбувається на наших очах. Він сказав: “Надішліть докази”. Я надіслав докази, передзвонив до секретаря, вони підтвердили, що все отримали… І коли я його повідомив, що ми звертаємося напряму до ЮНЕСКО, тому що бачимо бездіяльність влади на всіх рівнях, він сказав: “Це не потрібно робити, вам не потрібні міжнародні скандали, ми самі – це наш обов’язок – змушені подавати в ЮНЕСКО про всі такі речі”. Я через певний час усе ж таки вирішив написати. На нашій зустрічі він сказав, що обов’язково подасть офіційний звіт. До цього часу з боку В.Огризка жодних звітів немає. Мало того, він не поінформував ЮНЕСКО. Можна стверджувати, що Комісію з ЮНЕСКО (в Україні, – “Газета”) сформовано для того, щоб створити фільтр, прикривати дії влади чи ще щось. Нині вона не виконує свого прямого обов’язку.
На жаль, учора “Газеті” не вдалося отримати коментар самого пана Огризка, оскільки він перебуває у відпустці.
Володимир Огризко ще
|
|
05 вересня 2006 |
| 18:14 |
На порозі нового політичного сезону – 1. Пора тремтіння Петра Олійника
Осіннє листя перед тим, як упасти долі, тремтить на гілках, певно, боючись болісного удару об твердь земну. Наче втілюючи одвічні закони природи, з настанням осені тремтять на різних гілках владного дерева високопоставлені чиновники, боючись болісного падіння й удару об земну реальність.
Відкинувши лірику, варто зазначити, що саме стан перманентного тремтіння за свої посади, який практично водночас охопить главу облдержадміністрації та мера, буде визначним моментом нового політичного сезону на Львівщині.
Сьогодні більше шансів, що і Петро Олійник, і Андрій Садовий таки переживуть у своїх теплих кріслах дощову львівську осінь і поблажливу зиму. Інша річ, з якими втратами вони вийдуть із холодного сезону і який запас міцності збережуть для подальшого захисту своїх позицій. Сьогодні про те, що може очікувати в новому політичному сезоні керівника області Петра Олійника.
Петрові Михайловичу не позаздриш. Важко працювати, коли мало не щодня пересуди і чутки намагаються вирвати крісло із під твоїх сідниць. За скромними підрахунками, в останній місяць-півтора із тих чи інших (авторитетних і не дуже) уст прозвучало щонайменше п’ятірко прізвищ кандидатів на зовсім невакантну посаду глави львівської облдержадміністрації. Проте очевидних підстав і резонів для зняття Петра Олійника сьогодні не так вже і багато. Інша річ, чи з’являться вони навесні. А з’явитися можуть. Причому весняні Олійникові негаразди можуть відбутися за принципом „біда сама не ходить”.
Спробуємо коротко проаналізувати ризики, які очікують на Петра Михайловича. Перша проблема лежить, як то кажуть, просто на долоні. Полягає вона в тому, що львівський губернатор (зрештою, як і всі інші посадовці) мимоволі є заручником загальнонаціональної коаліційної політики. Причому одразу у двох аспектах. По-перше, будь-який губернатор в актуальний політичний момент може бути своєрідною розмінною монетою при гуртових кадрових торгах. По-друге, уберігшись від такої малопочесної функції Петро Михайлович може автоматично потрапити в іншу прикру ситуацію. Не секрет, що так звана широка коаліція у форматі Партія регіонів – „Наша Україна” – Соцпартія і КПУ вельми непопулярна на Львівщині. Годі вже говорити і про непопулярність прем’єр-міністра Віктора Януковича, чиї розпорядження Петро Олійник має виконувати. Так, і без того не особливо популярний керівник Львівщини, хоч не хоч, змушений буде солідаризуватися з позицією ще менш популярного та одіозного Януковича. Сподіватися після цього на позитивний імідж в очах консервативної Львівщини Петрові Олійнику навряд чи доведеться. А імідж для політика, як відомо, все. Владоможець із підмоченою репутацією (навіть якщо це сталося не з його вини) стає привабливим об’єктом для копання його ногами, що в політичному вимірі виявляється в численних пікетах, медіа-атаці і, часто-густо, у прямих образах, що рано чи пізно створює ілюзію збанкрутілого політика і призводить до його відставки.
Показовою в цьому сенсі була історія з відставкою Любомира Буняка. Системне псування іміджу плавно перетекло у процедуру зняття. Цікаво, що власне відсторонення міського голови не могло відбутися без благословення Петра Олійника, який напередодні зняття Буняка провів у себе низку напівтаємничих нарад із лідерами фракцій міської ради. Тепер, гляди, і відділлються Петрові Любомирові сльози.
Іронія долі полягає ще й у тому, що за псування іміджу Петра Олійника вже давно взялася людина, яку багато хто вважає і піонером у справі псування іміджу Любомирові Буняку. Йдеться, зрозуміло, про губернаторового тезку – Петра Димінського. Почесного президента ФК „Карпати”, вже давно дратує незговірливість обласного керманича, зокрема, у справі створення „народної команди”, слід розуміти під орудою „найнароднішого президента”, себто самого Петра Димінського. Правду кажуть, що немає більших ворогів, ніж колишні друзі. Димінський! Вишневський! Чи бачить сьогодні Петро Олійник у своїх нічних кошмарах прізвища партнерів по бурхливої бізнесової молодості, виписані вуглем на стінах червоноградських офісів?
Єдина втіха Петра Михайловича, що Петро Петрович не надто добре працює з медіа. Але звістка про інформаційний холдинг Димінського час від часу знову виринає із небуття, змушуючи тремтіти пана Олійника.
Ще одна небезпека, яка чатує на керманича області – постійне ходіння під дамокловим мечем, сиріч під пильним оком. Тим більше, що функції останнього виконуватиме ідеологічний опонент Петра Михайловича Микола Азаров. Після того, як у ряд закріпив центральні органи виконавчої влади за регіонами країни для взаємодії Кабінету Міністрів з місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, саме Микола Янович де-факто куруватиме Львівщину.
Поки Петро Олійник спромігся хіба на комплімент віце-прем’єрові та одному з чільників Партії регіонів. «Я дуже задоволений тим фактом, що куратором Львівської області від Кабінету Міністрів України буде міністерство фінансів. Багато попередніх років Львівщина недофінансовувалася. Оскільки тепер буде тісна співпраця з Мінфіном, питання фінансування буде покращуватися і приносити користь Львівській області. Я переконаний, що у нас буде нормальна ділова співпраця з Миколою Азаровим», – наголосив П. Олійник у коментарі ЗІКу. Утім невідомо наскільки вистачить губернаторової компліментарності та звичайної людської витримки і яким прискіпливим виявиться новий куратор У будь-якому разі доля Олійника тепер значною мірою в руках Миколи Яновича. Це вже, погодьтеся, зовсім не те, коли твої інтереси у столиці лобіюють краяни Іван Васюник і Богдан Буца.
Важким процесом видається і налагодження Петром Олійником співпраці з політичними силами області, насамперед тими, що представлені в обласній раді. Єдиної помаранчевої команди вже не існує, а це розв ’ язує руки основним політичним опонентам губернатора. Передовсім йдеться про БЮТ, який і раніше не жалував Петра Михайловича. Тепер львівські лицарі Леді Ю уже не обтяжені моральними зобов’язаннями щодо збереження цілісності команди Майдану і можуть із відкритим забралом вийти на герць проти тих, кого у зручний момент можуть записати в „порушники конвенції”. Крім БЮТу в жорсткій опозиції до Петра Олійника найпевніше може бути і ВО „Свобода”, чий лідер Олег Тягнибок уже відверто заскучав за новими революційними здвигами, а також, за певних умов, УНП і навіть частина „Пори”. Надзвичайно складно, точніше, майже нереально проводити власну політику в області, коли з одного боку тебе підпирає регіонал Азаров, а з іншого – ціла фракція Блоку Юлії Тимошенко в обласній раді. Вирватися з такої пастки – премудрість із премудростей і, відверто кажучи, є сумнів, чи під силу осягнути цю премудрість Петрові Михайловичу.
Більше шансів зробити це було би за умов цілісності блоку „Наша Україна”. Однак і це сьогодні під великим питанням. Після утворення широкої коаліції надзвичайно мало шансів, що блок у сьогоднішньому форматі збережеться на столичному рівні, а на обласному й поготів. До того ж велика ймовірність, що після появи нової партії із невдоволених представників НСНУ, посипеться і львівська обласна організація „найпропрезидентськішої” партії, яку, нагадуємо, теж очолює Петро Олійник. Відтак виникне стуація, коли при атаці політичних опонентів Олійник гідно зустріти монолітну дружину своїх захисників. А на самотнього Дон Кіхота, готового воювати хоч із вітряками, Петро Олійник аж ніяк не тягне. І в цій політичній незахищеності-самотності може бути вінець осінньо-зимової кампанії Петра Михайловича, голови Львівської обласної адміністрації. Нинішнього.
|
|
31 серпня 2006 |
| 11:17 |
Визнання УПА: Ющенко vs Янукович
“Воїни ОУН-УПА отримають належний їм статус і державну підтримку” - Віктор Ющенко, Президент України, 27 серпня 2006 року, Львів. “До історії слід ставитися поважно. І не переписувати ту оцінку, яка була дана вже давно” - Віктор Янукович, прем’єр-міністр України. 12 серпня 2006 року, Донецьк.
Законодавче визнання воїнів УПА може стати елементом політичних амбіцій прем’єра Януковича та Президента Ющенка, а також виборчих стратегій їхніх політичних сил. Порозуміння в цьому питанні не можуть знайти навіть члени всередині своїх фракцій.
Як стало відомо “Газеті”, основним питанням, об яке ламаються списи, стала необхідність віднайти 226 депутатських голосів, необхідних для прийняття відповідного закону. Категоричними противниками визнання УПА залишаються комуністи, проте в середовищі Партії регіонів існують дві протилежні думки щодо цього. Прихильники розширення електоральної бази Партії регіонів переконані в тому, що необхідно самим зініціювати відповідний законопроект і його ухвалити. Це могло б дати необхідний старт для популяризації цієї сили в Західній Україні. Інша, значно більша частина, переконана: загравання з Галичиною погіршить сприйняття партії в її стабільних областях, а твердість зцементує електорат і проявить Ющенка як людину, яка не зможе відстояти в парламенті заявлені принципи. Саме цим і пояснюються коливання Віктора Януковича в оцінці подій у різний час.
“Якщо мені не зраджує пам’ять, десь два роки тому, в переддень президентської кампанії Янукович казав щось цілком протилежне (до донецької заяви, – “Газета”), – прокоментував для “Газети” історик Ярослав Грицак. – Він сказав “так, за певних умов ветеранам УПА треба дати статус”. Це свідчить тільки про одне:
|
|
30 серпня 2006 |
| 11:23 |
Екстремальна перемога «Екстремального вікенду»
Програма «Екстремальний вікенд», що ось уже два роки виходить на львівському телеканалі НТА, отримала статуетку «Телетріумф» - найвищу відзнаку у сфері українського телебачення.
У номінації «Найкраща регіональна програма» цьогоріч розглядалася найбільша кількість робіт – 34. Те, що «Екстремальний вікенд» потрапив у трійку номінантів – уже неабиякий успіх. У перемогу ж взагалі було важко повірити.
Наталка Карпа, ведуча програми: «Я, на жаль, не змогла поїхати на церемонію нагородження через напружений графік. Та коли я прийшла на студію, потримала статуетку, то зрозуміла, що треба працювати ще краще, аби наступного року знову отримувати її, вже особисто. Бо навіть попри віру в успіх, в момент оголошення переможця я булла в шоковому стані. Памятаю, що мені дзвонили з Івано-Франківська, Києва. Коли я була в Тернополі на дні міста, до мене дзвонив власник радіостанції, вітав із перемогою. Навіть не думала, що стільки людей знають нашу програму і вболівають за неї».
Програма «Екстремальний вікенд» «відірвалася» від свого найближчого переслідувача на 10 голосів. До зйомок цього випуску, до речі, долучився водій НТА Любомир Барич. Він був змушений поміняти кермо на камеру через невдале приземлення повітряної кулі і перелом ноги в оператора у Кам’янці-Подільському, де команда «Екстремального вікенду» висвітлювала змагання із повітроплавання.
Під час зйомок програми страждали не лише люди, а й техніка – розповідає Генеральний продюсер НТА Віталій Білень: „Аби зняти один кадр блискавки на Говерлі, наша знімальна група потрапила під страшенну зливу. Камера, звісно, не «вижила». А ще один оператор, знімаючи змагання із слалому, ледь не дістав лижею по потилиці – лижа, на щастя, розбила лише об’єктив. Утім, такі втрати виправдані – ми робимо хороший продукт для наших глядачів”.
Взагалі до цієї премії як у номінантів, так і в акул сучасного українського телебачення немає однозначного ставлення – кожен знаходить тут як позитивні, так і негативні сторони – Ігор Кондратюк, до прикладу, подавався лише на дві чи на три церемонії із шести уже проведених, бо не дуже вірив в об`єктивність журі. Юрій Макаров, натомість, вважає, що цей конкурс – єдина можливість оцінити роботу телевізійників країни, не опираючись на рейтинги. Для регіонального ж телебачення «Телетріумф» – величезний стимул для розвитку.
Представник Нацради з телебачення і радіомовлення, нагороджуючи представників НТА, відзначив, що регіони – головний резерв, за рахунок якого розвивається українське телебачення. А Віталій Білень зазначив, що подібні конкурси – «це відчуття конкуренції, відчуття своєї вартості і актуальності, зрештою, відчуття того, що на тебе звертають увагу. «Після отримання перемоги ми не збираємось розслаблятися. Потрібно працювати далі, аби скласти гідну конкуренцію не лише регіональним, а й центральним каналам».
|
|
29 серпня 2006 |
| 16:07 |
Нехіть до порядку
Після небаченої хвилі архітектурного вандалізму в давній частині міста, ознакою якого почасти стали пластикові вікна, міська влада вирішила задекларувати своє ставлення до цього та контролювати процес. Як повідомила прес-служба міськради, управління охорони історичного середовища ЛМР уже готує проект рішення виконавчого комітету про впорядкування процедури заміни та встановлення віконних і дверних заповнень на території центральної частини Львова.
За словами начальника цього управління Андрія Левика, підрозділ, яким він керує, вже нагадав адміністраціям районів, що встановлення артефактів пластикової доби не завжди є законними, і на початку червня розіслав їм пам’ятні приписи про використання й охорону пам’яток архітектури, витяги із Закону України “Про охорону культурної спадщини”, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні порушення. Адміністрації мають інформувати мешканців через ЖЕКи про відповідальність за порушення пам’яткоохоронного законодавства.
Фірми, які встановлюють вікна та двері, теж попередять. За словами пана Левика, управління надішле їм листи, в яких нагадає про відповідальність за виконання заміни метало-пластикових вікон і дверей без відповідних погоджень.
На жаль, про подальші плани міськрадівських охоронців історичного середовища не відомо. В управлінні відмовилися конкретизувати засоби впливу та контролю. За словами заступника начальника управління Ігоря Амбіцького, ця тема є доволі серйозною, до неї слід підходити комплексно. Нині щодо встановлення вікон до них звертаються самі мешканці, і якщо нове вікно суттєво не відрізняється від попереднього, дозвіл дають. “Та найкраще, якби місто перейнялося цим питанням саме, – наголосив він. – Слід дати змогу всім поміняти старі вікна, і міська влада мала б посприяти, щоб вони були однаковими та не псували фасадів”.
Попри благий намір, рішення впорядкувати заміну та встановлення віконних і дверних заповнень на території центральної частини Львова виглядає схожим на банальне примноження документів. Адже управління й раніше могло не просто контролювати процес, а й карати винуватців.
Свого часу (ще на посаді керівника згаданого підрозділу) Микола Гайда звертався до Державної служби охорони культурної спадщини, щоб та роз’яснила повноваження управління, яке він очолює. Голова держслужби Микола Кучерук відповів, що, “згідно з положеннями розділу VIII Закону України “Про охорону культурної спадщини”, управління як орган охорони культурної спадщини місцевого самоврядування має право безпосередньо застосовувати фінансові стягнення та заходи адміністративного впливу до юридичних і фізичних осіб, винуватих у порушенні вимог закону”.
Нинішні працівники стверджують, що на заваді реалізації планів і можливостей управління стоїть суперечливе законодавство. Бо, виявляється, відсутні необхідні нормативи. “Ми маємо право, але піднормативні акти не опрацьовані, – розповів Ігор Амбіцький. – Не існує навіть потрібного бланка – все, що б ми не робили в цьому напрямі, буде юридично неправильним. Звісно, можемо самі придумати бланк і виписувати штрафи на ньому, однак порушник легко виграє справу в суді. Тож у таких випадках звертаємось у прокуратуру”. Втім заступник начальника управління не сказав, скільки схожих звернень було скеровано до прокуратури. Він лише наголосив: щороку ця кількість є іншою.
За час, який минув від моменту остаточного роз’яснення повноважень, управління жодного разу не застосувало санкцій і не оштрафувало жодного порушника закону, повідомило “Газету” компетентне джерело. Навіть коли йшлося про скандальні заміни балконів і вікон у серці старого Львова. За словами пана Амбіцького, це логічно. Але логіку ламає те, що всі необхідні форми актів існують, ніщо не заважає управлінню охороняти історичну спадщину.
“Після того, як ми отримали роз’яснення від Державної служби, у вересні 2004 року міська рада ухвалила рішення “Про затвердження Положення та тимчасових типових форм інспекційних документів у сфері охорони культурної спадщини”, – розповів “Газеті” колишній керівник управління охорони історичного середовища Микола Гайда. – Таким чином ми відкинули ймовірні звинувачення порушників у незаконності покарання”.
Рішення №922, датоване 17 жовтня 2004 року, ніхто не скасовував, його можна легко знайти на сайті міської ради. Згідно з цим документом, зокрема, було затверджено тимчасові типові форми розпорядження про забезпечення заходів щодо охорони об’єктів культурної спадщини, протоколу про вчинення правопорушення у сфері охорони культурної спадщини, актів про вчинення правопорушення у сфері охорони культурної спадщини та ще низки схожих документів. Іншими словами, два роки тому законодавчо визначено існування тих документів, про відсутність яких говорять нинішні представники управління. Тимчасовість актів була пов’язана з тим, що остаточне слово – за Державною службою охорони культурної спадщини. Проте депутати та представники управління передбачили й це, відтак тимчасові типові форми документів “діють до затвердження типових форм зазначених документів центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини”. Тобто – досі.
Ба більше, Микола Гайда й управління, яке він очолює, пішли ще далі. “Ми провели певну роботу й таки створили ці документи, – розповів пан Гайда. – На виділені для цього кошти замовили у друкарні всі види актів у вигляді книг і навіть отримали їх. Упродовж дуже короткого терміну після цього я пішов із посади начальника, тож не зміг використати актів, хоча мав такий намір. Разом з усіма документами я передав акти своєму наступникові. Форми актів, у червоній палітурці, лежать у сейфі, ключ від якого я вручив Андрієві Левику”.
Якби механізм покарання таки втілювали, можливо, не було б ганебного вікна на Вірменській, де мешканець збив карниз, тому що не вміщався пластиковий покруч. Залишилися б старі автентичні балкони, і загалом Львів був би більш схожим на Львів. Координатор Громадського форуму Львова Олег Мацех, який перший зацікавився “нестиковкою” фактів, вважає, що саме ігнорування власних можливостей із боку управління охорони історичного середовища спричинило пластикову люмпенізацію історичної частини міста. “Їхня бездіяльність і безвідповідальність стали причиною того, що Львів має проблеми з незаконними встановленнями вікон та іншими роботами”, – заявив він. За інформацією пана Мацеха, в управлінні працюють три юристи, які мали б опікуватися цим аспектом діяльності структурного підрозділу міськради. Одним із них, за твердженням координатора громадського форуму, був сам Андрій Левик.
На жаль, сконтактувати з паном Левиком, щоб отримати всебічну інформацію про цей конфлікт, нам не вдалося – в управлінні повідомили, що його не буде протягом двох днів. Однак “Газета” охоче опублікує його позицію в цій доволі непростій і скандальній ситуації.
|
|
21 серпня 2006 |
| 13:43 |
Зелений король
Чергова спроба оновити пам’ятник королю Данилу призвела до неочікуваних наслідків – змито патину та знищено позолоту. Самі автори пам’ятника називають те, що зробили з їхньою роботою, не інакше, як “актом вандалізму”. Сьогодні вони мають намір звернутися до першого заступника міського голови Миколи Одухи з вимогою негайно повернути пам’ятнику попередній вигляд.
До “Газети” надійшов лист, який колектив авторів має намір скерувати до міського голови. “17 серпня 2006 року було встановлено риштування, а 18 серпня працівниками підприємства “Ренесанс” проводилися оновлювальні роботи на пам’ятнику королю Данилу на площі Галицькій у м. Львові. Роботи проводилися без погодження з авторським колективом, з порушенням технології, в результаті чого знищено авторський задум (повністю знищено позолоту декоративного фризу, змито патину на скульптурній композиції), фактично здійснено акт вандалізму. Вимагаємо вжити заходів по поверненню пам’ятнику первісного вигляду згідно з рекомендаціями та технологією, узгодженою з авторським колективом”, – йдеться в документі. Його підписали всі автори пам’ятника: Василь Ярич, Роман Романович і Ярема Чурилик.
Монумент чистили так званими “піскоструменями” та кислотою, причому авторам не повідомили навіть, що готують “прибирання”. Зміни у вигляді пам’ятника королю Данилові просто разючі: змито позолоту з фризів, пам’ятник і постамент вкрилися патьоками. Сама ж постать короля Данила та коня постраждали найбільше – знищено патину, і вони вкриті потворними плямами від кислоти.
Як розповідає Ярема Чурилик, директор ЛКП “Археологічно-архітектурна служба міста Львова”, співавтор монумента, за творчим задумом, патину нанесено таким чином, що кінь короля Данила був вороного кольору, а сама постать Данила – світліша. Тепер вони однорідного плямисто-смугастого бронзово-зеленого відтінку. Знищивши патину кислотами й так званими “піскоструменями”, “реставратори” фактично дійшли до бронзи.
Самі автори говорять, що в будь-якому разі вимагатимуть від замовника робіт відшкодувати вартість змитого недбальством сусального золота та патини.
“Глосарій архітектора” визначає патину як “плівку на поверхні бронзових пам’ятників, створену шляхом нанесення спеціальних хімічних сумішей. Штучна патина надає пам’ятникам спеціального тону і захищає їх від шкідливої дії загазованого повітря сучасних міст і промислових центрів”. За словами пана Ярича, підприємство “Ренесанс”, яке проводило так звану “реставрацію”, мало насамперед полагодити постамент, “підлатати” потріскані стики між гранітними плитами. А побачене шокувало авторів пам’ятника. На їхню думку, “Ренесанс” не можна й близько підпускати до відновлення зовнішнього вигляду пам’ятника, а винуватець має відшкодувати “живими” коштами збитки, завдані пам’ятнику – а це й відновлення позолоти, і патинування. Точну суму збитків вони наразі не беруться визначити.
Скільки коштувало “відновлення” пам’ятника, зважаючи на вихідний, “Газеті” не вдалося довідатися. Згідно з офіційною інформацією прес-служби Львівської міської ради, “відділ комунального господарства Галицької районної адміністрації повідомляє, що 16 серпня розпочато роботу з очищення п’єдесталу та скульптури пам’ятника королю Данилу Галицькому. Вчора довкола пам’ятника встановили риштування. Сьогодні ж працівники ДП “Ренесанс” і ЗАТ “Львівреставрація” розпочнуть очищувати бронзову скульптуру від позеленіння, а також оновлювати гранітний п’єдестал. Орієнтовно роботи мають завершити 19 серпня, хоча ймовірно, що робітники впораються швидше”. Як пояснив у коментарі “Газеті” перший заступник міського голови Микола Одуха, чекатиме на авторів пам’ятника Данилові Галицькому сьогодні вранці, хоча “він особисто не бачив, щоб там було щось спотворено”. Сьогодні ж вранці на цю зустріч запрошено працівників управління інженерного господарства. Що ж до коштів і замовника, то монумент “перебуває на балансі Галицької РДА, і роботи проводили коштом відділу комунального господарства”, каже перший заступник міського голови.
Один з авторів, пан Романович, побачивши, яким чином здійснюють роботи, зателефонував до керівництва “Ренесансу”, однак у відповідь отримав лише те, що “пам’ятник буде таким, як був”. Автори скупаного в кислоті короля Данила обіцяють, що не зупиняться ні перед чим, поки не буде відновлено автентичний вигляд їхнього творіння. Тим часом, щоб привести пам’ятник до святкового вигляду, треба було не так і багато – зчистити пил і забруднення та ретельно відполірувати м’якими шматами. Проте реставратори, змивши позолоту і патину, не спромоглися змити з фронтальної частини постаменту залишки передвиборних агіток.
|
|
17 серпня 2006 |
| 13:42 |
Скелет у шафі або як підкласти на ринок свиню
Коли на ринку „Новий”, що розташований у Залізничному районі по вул. Петлюри, 11, повідомили, що скоро тут відбудеться ремонт, багато хто від радості ледь не оскаженів. Адже стан ринку уже понад рік просто ганебний. На це скаржилися і окремі підприємці-орендарі, і продавці. Але звичайний ремонт перетворився на знесення прилавків та окремих стін будівлі. Навіщо ж було все це робити? Виявляється, ринок готували до приватизації.
Будучи власністю міста ще у далекі радянські часи, тепер він чомусь став баластом для міста, яке погодилося на його приватизацію. Ініціатором цієї акції стала нова група засновників ринку, яка утворилася за місяць до цієї приватизації. Про створення групи засновників існують різні легенди. Представник орендарів ринку „Новий” і діяч новоствореної громадської організації „Львівський народний ринок” Віра Лях робить акцент на тому, що на старих засновників чинили тиск, і саме тому вони відмовилися від претензій до ринку. Інший представник нової групи засновників Богдан Ступак запевняє, що у старого директора ринку просто не було виходу, і вона, побоюючись загрузнути у боргах, передала управління групі ініціаторів врятування ринку, серед яких і був сам Богдан Ступак.
Нові засновники створили товариство із обмеженою відповідальністю „Новий ринок”, а Богдан Ступак став його директором. Товариство повідомило управління комунального майна Львівської міської ради про бажання провести приватизацію. 12 січня 2006 року ТзОВ „Новий ринок” стало власником об’єкту. Нове керівництво розпочало своє господарювання із уявного „ремонту” і знищення прилавків. Усіх причетних до ринку людей постійного переконували в тому, що лише ТзОВ не здужає керувати ринком. Лунали вислови про потребу залучення інвестора. Але приховати все нове керівництво ринку не змогло. З’являлися чутки, що ТзОВ „Новий ринок” і Богдан Ступак уже не є власниками ринку. Саме тому найактивніші орендарі підняли шум та захотіли довідатися правду. Для цього і орендарі, і мешканці району перекривали вулиці і дочекалися міського голови Андрія Садового, який пообіцяв допомогти своїм виборцям і створив ініціативну групу на чолі із своїм заступником Василем Білоусом. Упродовж довгих зустрічей і переговорів директор ринку Богдан Ступак переконував і владу, і представників орендарів, що ринку потрібен інвестор. Коли ж усі захотіли довідатися, хто є цим інвестором, то аж наприкінці травня цього року виявилося, що це вже не інвестор, а власник ринку. Йшлося про ТзОВ „Торгова компанія „Інтермаркет”.
Як повідомив представник цієї компанії Ігор Кузьмак у коментарі „Ратуші”, ТзОВ „Новий ринок” продало приміщення ринку „Інтермаркету” 1 лютого 2006 року, а згодом ця компанія віддала приміщення цьому ж товариство у оренду. Пан Кузьмак сказав, що їхня компанія не займається ринками, тому їм був потрібен спеціаліст у цьому питанні, яким і є Богдан Ступак. Сума оренди не була важливою, тому ТзОВ „Новий ринок” платить „Інтермаркету” лише 600 грн. у місяць. ТзОВ „Новий ринок” повинно керувати на ринку, поки не розроблять усі проекти зі встановлення на місці ринку „Новий” нового супермаркету. Чому ж колишній директор так довго приховував існування нового власника, Ігор Кузьмак не знає. Швидше за все, Богдана Ступака лякала моральна відповідальність перед орендарями і працівниками ринку, бо він продав місце їхньої роботи і заробітку, не попередивши їх. Хоча „Інтермаркет” став власником приміщення ринку ще у лютому, директор відкрито заявив про це лише у травні. Така конспірація директора могла погано вплинути на імідж компанії „Інтермаркет”, девізом якої є відкритість. Віра Лях і ГО „Народний ринок” переконані, що директора повинна налякати відповідальність за сприяння „приватизації в інтересах третьої особи”.
У попередньому коментарі „Ратуші” Богдан Ступак не приховував, що приватизацію він здійснював за гроші „Інтермаркету”. Але цей коментар пролунав уже після „травневого” зізнання колишнього директора ринку. Тепер також зрозуміло, чому руйнували прилавки. Представники ТзОВ „Новий ринок” просто занижували ціну перед експертною оцінкою для приватизації. Другим напрямком роботи колишнього власника, а тепер орендаря, є поступове захаращення ринку. Як повідомляють представники „Львівського народного ринку”, санітарні умови на ринку стають дедалі гіршими. Постійні перевірки наглядових служб засвідчують, що ринок потрібно закрити. „А директору все це вигідно. Йому краще платити штрафи і чекати, поки ринок дійсно закриють, орендарів розженуть, і увесь опір зникне”, – стверджує Віра Лях. Але є люди, які не хочуть, аби ринок зникав, тому громадська організація „Народний ринок” зібрала вже близько десяти тисяч підписів мешканців району за збереження ринку на вул. Петлюри, 11.
Що каже влада?
Міський голова покладається на практику утворення комісій із розгляду важливих питань. Членами цих комісій є, зазвичай, представники влади. До їхньої роботи також залучають представників конфліктуючих сторін. Як повідомили представники громадської організації, вони повністю розчарувалися в діяльності таких комісій. „Ми розраховували на владу як на арбітра у нашій ситуації. А вони кажуть, аби тільки ми і вже новий власник вирішували наші конфлікти. Під час таких засідань ми довго переконуємо представників „Інтермаркету”, що хочемо, аби ринок залишився там де він є, бо цього хочемо не тільки ми, а й мешканці району. Невже власники супермаркету не знали, що вони купують і де? У нашому районі вдосталь їхніх супермаркетів, а от ринків не так багато. Представники компанії навпаки не мають наміру відступати. Вони шукають нам ділянку для ринку в іншому місці і вже розробляють проектні пропозиції. Їх повністю підтримує мер і пише, що нам дадуть земельну ділянку. Але яку ділянку, не каже? Ні мерові, ні „Інтермаркету” не вирішувати, що нам давати. Це ж роблять депутати, які голосують на сесії”, – розповідає Віра Лях. Якщо міський голова підтримує перенесення ринку на інше місце, це означатиме, що він підтримує „Інтермаркет”, а не орендарів і 10 тис. мешканців Залізничного району, які висловилися проти знищення ринку. У Львові добре сприйняли методи боротьби із незаконним ігровим бізнесом, з приводу яких проводили громадські слухання. Чи так бракує часу і сили аби провести громадські слухання щодо ринку “Нового”?
ГО „Львівський народний ринок” замовила експертну оцінку вартості ринку в Інституті судової експертизи. Як виявилося, ринок приватизували за суму на 4 – 5 млн грн. нижчу, ніж потрібно було б. Саме тому заяви щодо факту порушень під час приватизації вже лежали у відповідних львівських інстанціях. Тепер скарги і заяви „поїхали” до Києва. Час покаже, хто має рацію. Але скелет у шафі – секрет намірів і обставин, за яких приватизували ринок „Новий”. Якби приватизація відбувалася відкрито, і про її умови знали всі, то нині не ламали б голову над тим, як вийти із цієї ситуації…
P . S . До ГО „Львівський народний ринок” 27 червня 2006 року надійшов лист від управління архітектури і містобудування ЛМР. У документі зазначено, що будівля ринку по вул. Петлюри,11-б не може змінити свого функціонального призначення. Будівлю можна експлуатувати лише як продовольчий ринок, а не як супермаркет. Що ж казали „Інтермаркету”, коли продавали ринок?
|
|
16 серпня 2006 |
| 15:35 |
Праве плече вперед!
Історія творення в Україні потужної правої сили сягає початків нашої новітньої незалежності. Роздрібленість націонал-демократів в останні 15 років була яскравою ілюстрацією приказки про двох українців і трьох гетьманів. Утім, 2002-го року ситуація, здавалося б, почала виправлятися. З`явився мегапроект "Наша Україна", де з поміж інших знайшли прихисток і НРУ, і КУН, і УНП, і ПРП - сиріч увесь цвіт українського правоцентризму.
Привівши у 2004-ому на трон Президента, вже через два роки блок посипався. Причини відомі і давно проаналізовані. А після останніх парламентсько-урядових подій існування "Нашої України" навіть у ліберальному ідеологічному форматі, викликає великі сумніви, у тім числі й у її членів, як от НРУ, ХДС, частини НСНУ.
Святе місце порожнім буває
Як наслідок, на сьогоднішній день на правому фронті вітчизняної політики утворилася доволі суттєва ніша. Відчуваючи важливість моменту, значно оживилися партії, які залишилися поза парламентом -- УНП, ПРП, "Свобода". Дедалі гучніше незадоволення позицією нашоукраїнських вождів висловлюють рухівці та християнські-демократи. У всіх із перелічених сил, а також у "ПОРИ", яку назвати право-центристською силою можна хіба умовно, сьогодні залишається не так вже й багато шляхів, якими вони можуть добрести до Верховної Ради у 2011 році.
Перший шлях -- йти у фарватері тих "любих друзів" із НСНУ, котрі учора переграли самих себе, проголосували за прем`єра Януковича, а завтра готові працювати у широкій коаліції з Партією Регіонів і комуністами. Очевидно, що такий шлях для переважної більшості націонал-демократів - неприпустимий. Другий варіанти - причепити свої партійні вагони до локомотиву, яким керує Юлія Тимошенко. Такий розвиток політичної кар`єри теж мало гріє нацдемів. По-перше, гуртожиток під назвою БЮТ аж ніяк не зарахуєш до ідеологічної сили, по-друге авторитаризм Юлії Володимирівни (не важливо, в даному разі, виправданий чи ні) жодним чином не сприятиме розбудові тієї чи іншої партії, яка спокуситься на входження до блоку. Леді Ю не потрібні партії. Їй потрібні люди. Програма партії -- це її слова, статут - це її емоції, а люди - її солдати, збиті в опереткові партійні полки, які вона, наче Наполеон, кидатиме у бої в парламенті та на Майданах.
Третій варіант - далі мешкати в окремих квартирах і з них же поодинці вирушати на черговий виборчий герць - такий же неефективний, як і перші два. Як засвідчила остання парламентська кампанія, самотнім вовкам у великій політиці робити нічого. Отож, залишається третій шлях - об`єднати зусилля у єдиній потужній правій партії чи національно-демократичному мегаблоці, де не буде ані бютівських космополітів, ані нашоукраїнських лібералів.
Привид правиці витає над Україною
"На сьогодні відбулося декілька круглих столів з представниками національно-демократичних сил. Це дозволяє говорити, що восени вдасться організаційно оформити національно-патріотичний фронт," - оптимістично запевнив голова УНП Юрій Костенко під час прес-конференції 10 серпня. Він наголосив, що є прихильником об`єднання на ідеологічній основі, тому вважає, що на вибори слід формувати команду з національно-демократичних партій. Лідер УНП наголосив на важливості формування в Україні конкурентоспроможної правої сили. "Це диктується вимогами часу. Жодного разу в парламенті не було національно-демократичної більшості, а, відповідно, національно-демократичного уряду", -- вважає Юрій Костенко. На його думку, "процес об`днання правих може відбуватися як у формі коаліції, так і у формі укрупнення правих партій".
До створення правої коаліції УНП закликало ще напередодні виборів, однак НРУ, КУН і ПРП, які були головними адресатами таких звернень, на них не відреагували. А "Свобода", яка теоретично готова була на блок із УНП виявилася для костенківців "малим пивом" з великими амбіціями Олега Тягнибока. Уже після виборів про утворення правиці заговорили і в НРУ, а останнім часом дедалі гучніше лунають заяви про утворення націонал-демократичної партії від одного з фронтменів нині ще існуючого блоку "Наша Україна" Миколи Катеринчука.
Проте вже сьогодні відчутно помітна різниця у засадах, на яких різні політики готові будувати свою правицю. Цілком логічно, що своєрідним дискусійним центром став Львів, який традиційно є продуцентом тих чи інших правих ідей.
Так, голова обласної організації партії "Реформи і порядок" Тарас Стецьків заявив днями, що восени з`явиться новий громадянський рух. Він, на думку Тараса Степановича мав би початися як масовий громадянський проект із самих низів, втягнути ПРП, „Пору”, УНП, позапартійних політиків, а також "кращих людей" „Нашої України ”. Серед "кращих" Тарас Стецьків називає В`ячеслава Кириленка та Миколу Катеринчука. Відтак зрозуміло, що йдеться про вже згадану вище силу, про яку неодноразово говорив сам Катеринчук.
Щоправда, заяви Стецьківа наразі виглядають надто оптимістичними, принаймні щодо тієї частини, де він перелічує потенційних партнерів. Тим більше, що Тарас Степанович суперечить сам собі. Називаючи УНП, як можливого члена "громадянського руху" (читай партії Катеринчука), Стецьків уточняє, що це жодним чином не правиця, яку декларує Юрій Костенко.
Загалом слід відзначити, що об`єднавчі ідеї Катеринчука-Стецьківа у Галицькій столиці були сприйняті доволі насторожено. Враховуючи, що створювакти правицю без перспектив залучити електорат Львівщини і Західного регіону загалом -- більше схоже на політичну мастурбацію. Достеменно не відомо, як переговорний процес розвиватиметься далі, однак сьогодні треба констатувати, що пробна зернина, кинута Стецьківим у благодатну галицьку землю, залишилася не политою іншими політиками.
Лідер фракції УНП в облраді Олекса Гудима одразу після заяви Стецьківа висловив категоричне "фе" будь-якій правиці, якщо туди увійдуть "кращі люди" з "Нашої України". „На відміну від Тараса Стецьківа, я не маю ілюзії щодо створення нової політичної сили, коли в Україні є близько 150 партій та блоків, - наголосив Олекса Гудима. - Я маю на увазі об’єднання всіх демократичних партій в опозиційний блок, який врешті-решт, звичайно, мав би завершитися утворенням перед наступними виборами потужної коаліції”, -- заявив Олекса Гудима "Львівському порталу".
Але основну причину неможливості такого альянсу Гудима вбачає в ідеологічній несумісності. Аналогічної думки дотримуються й окремі члени "Пори", в яких існує й особиста несумісність із Тарасом Стецьківим, що зародилася ще під час виборчої кампанії, коли "Пора" з ПРП, йдучи єдиним блоком у Верховну Раду, так і не дійшли порозуміння на Львівщині. Про необхідність ідеологічної сумісності говорить й Олег Тягнибок, чия "Свобода" ще не визначилася, хто їм ближче -- правиця у варіанті Костенка чи громадянський рух у форматі Катеринчука-Стецьківа.
Свої "п`ять копійок" у будівництво націонал-демократичного гуртожитку вставила у Львівська обласна організація НРУ. Щоправда, на відміну від потенційних соратників, конкретики у рухівців наразі немає. У своїй недавній заяві
ЛКО НРУ закликала усі національно-демократичні сили, представлені в усіх регіонах та на усіх рівнях, негайно розпочати процес об`єднання в єдину потужну національне-демократичну політичну силу, „бо тільки так можна протистояти силам реваншу, запобігти руйнації України та зберегти нашу національну самоідентичність".
Ідеї - наші, гроші - ваші
Говорячи про утворення тієї чи іншої політичної сили, не слід забувати про те, що будь-яка партія повинна мати три складові: робочі коники і масовка (рядові члени), фронтмени (публічні політики) і матеріальні донори (фінансисти). Щоб не думала перша категорія партійців, які б заяви не робили фронтмени, все це не буде варта виїденого яйця, якщо не буде досягнуто порозуміння партійних фінансистів. Отут уже важче.
Несподівано різке несприйняття проекту озвученого на наших теренах Тарасом Стецьківим проекту Катеринчука можна пояснити тим, що останній, а особливо співідеолог нового утворення Руслан Князевич у свідомості багатьох політиків асоціюються не з ким іншим, як з одіозним Петром Порошенком. Цілком природньо, що не досягши бажаного результату у різношерстних лавах НСНУ і "Нашої України" Петро Олексійович повважав за доцільне утворити нову партію, засобом якої зміг би ефективніше лобіювати свої політичні та економічні інтереси, не обов`язково виходячи при цьому на передній план.
Зрозуміло, що партія із запахом шоколаду "Roshen" не спокусить політичний нюх добродіїв із УНП, НРУ тощо. Тим більше, що у них, так би мовити, і свої "дідусі" на банкнотній фабриці. За УНП, скажімо, нинішій керівник "ДУСі" і власник бренду "Наша Ряба" Ігор Тарасюк, батько "Оболоні" Олександр Слободян та низка іншого поважного бізнесу. Проте все це може виявитися копійками порівняно із вливаннями, які може зробити в партію Індустріальний Союз Донбасу. Принаймні, чотири роки вуличної боротьби, яку обіцяє лідер партії Юрій Костенко, -- справа архивитратна. Тому, власне і заслуговує на увагу версія про симпатії до УНП з боку пана Тарути. Зрештою, своїх людей у Донецьку партя має вже не перший рік. Скажімо, під №7 у списку блоку Костенка-Плюща до Верховної Ради балотувався Олександр Клименко, заступник голови Донецької облдержадміністрації, знайомець керівників ІСД.
У такому разі цілком можливою видається більш тісна співпраця УНП із ВО "Свобода". Адже відомо про добрі стосунки Олега Тягнибока із Петром Димінським. А останій своєю чергою вже має досвід спільної із ІСД підтримки порлітичного проекту. "ЕКО+25%" у парламент хоч і не потрапило, але шуму трохи наробило, та й у місцеві ради трохи своїх членів повсаджувало.
Щодо КУНу, то він цілком і повністю залежатиме від волі свого голови і свого генерального фінансиста Олексія Івченка. Отож, малоймовірно, що ця колись порівняно потужна на Заході країни партія зробить крен у бік якої-небудь опозиції. Принамні, доки Івченко залишатиметься радником Президента і викликатиме у нього довіру.
Не треба забувати і про існування політичних і бізнесових інтересів трохи потріпаного помаранчевою революцією, однак і далі мобільного та прагматичного Віктора Пінчука. На минулих виборах люди, пов`язані із ним, йшли у Верховну Раду за різними списками, найяскравіші з яких "Віче" та "Пора"-ПРП (у прохідній частині був топ-менеджер медійних проектів Пінчука екс-львів`янин Олександр Богуцький). Власне поява в одній із нових політичних сил (ймовірніше, це може бути партія Катеринчука) людей із "списків Пінчука" може засвідчити правдивість існуючої версії про плани бізнесово-політичної співпраці Пінчука та Порошенка.
|
|
10 серпня 2006 |
| 11:27 |
Микола Шкурган: „Не наважуся сказати, що Львів буде містом трамваїв”
За кількістю інформації про роботу, яка надходить від різних відділів міської ради, транспортний відділ – один із лідерів. Начальник відділу Микола Шкурган вирішив поділитися враженнями після першого місяця роботи на новій посаді.
– Традиційно ми розпочинаємо із запитання про життєвий шлях. Чим особливий він у Миколи Шкургана?
– Народився я на Івано-Франківщині у мальовничій місцині, де сходяться річки Черемош і Прут. Закінчив школу у своєму селі, а вже із 1976 по 1980 рік навчався в івано-франківському автотранспортному технікумі. Як і більшість у ті часи пройшов лави радянської армії. Згодом здобув вищу освіту у політехнічному інституті на кафедрі автомобілів механіко-машинобудівельного факультету. Із 1989 року працював на львівській АТП-14630, пройшовши всі ланки від майстра до голови управління. Понад місяць працюю у міській раді, чим дуже задоволений. Робота цікава, її багато. Аби навести лад у міському транспорті, необхідно докласти не один місяць копіткої праці.
– Які методи ви використовуєте, аби розв’язати наболілу проблему маршрутних перевезень?
– Зараз надходить дуже багато скарг на роботу і міського, і приватного маршрутного транспорту. Скаржаться інваліди, пенсіонери, молоді мешканці міста. Але найбільше проблем із перевезеннями так званих „дітей війни”. Це нова категорія пільговиків. Часто водії відмовляють їм у перевезенні. Тому ми вже запровадили практику працювати із кожним водієм, на якого прийшла скарга. Ми викликаємо керівника перевізної фірми, водія, і читаємо їм лекцію. Прізвище водія заносять у базу даних, а керівнику роблять попередження, що при повторній скарзі на цього водія його необхідно звільнити або угоди із його фірмою розірвуть. Перевезення – сфера послуг, а послуги повинні бути якісними для людей.
– Часто перевізники реєструють своїх водіїв як приватних підприємців, а не як найманих працівників. Чи це не втрата податкових надходжень?
– Колись на ринку перевезень працювали лише юридичні особи, але із розвитком підприємництва туди увірвалися й приватні підприємці. Із їхнім приходом робота системи транспортних послуг і контроль за нею зазнав деяких викривлень. У цьому винні конкурсні комітети, які приймали заявки приватних підприємців, не перевівши навіть елементарних норм: стан машин, місця для ремонту, медогляд водіїв. Тому у нас з’явилися приватні підприємці, які навіть не мали власних машин. Системи їхньої роботи така: не маючи нічого, окрім ручки і портфеля, цей підприємець винаймає інших приватних підприємців, в яких є машини. Але нашого героя не цікавить, де ці машини ремонтують, чи їздять вони взагалі. Окрім того, власник дозволу не укладає угод про найм на роботу, уникаючи сплати податків. Єдина його мета – гроші, які він отримує у вигляді орендної плати за наданий водієві дозвіл. Це велике порушення закону про транспорт. Отримавши дозвіл від міськради, ці приватні підприємці просто передоручають дозволи. Ми розпочали із цим серйозну боротьбу. Вже знайдено 300 маршруток, які не мали права їздити вулицями Львова.
– Ви розриватимете з ними угоди відразу чи зачекаєте на завершення терміну дії їхньої угоди?
– Місту не потрібно 26 перевізників (фірм і приватних підприємців), як є зараз. Вистачило б п’ять чи шість. Тоді було б значно легше організовувати роботу транспорту. Нині навіть ми не знаємо точної цифри перевезень по Львову. Невдовзі ми послідовно і законно наведемо лад. Щотижня намагаємося перевірити до 9 підприємств, ще не зустрічали підприємства-перевізника, на якому б не було масових порушень. Водії масово не влаштовані на роботу. Часто запитуємо їх, чи не думали вони про своє пенсійне забезпечення? Із тисячі ста маршруток на більшості працюють не оформлені водії. Податок із одного водія – приблизно 100 грн. у місяць. Порахуйте, скільки ми не добираємо щомісяця! Тому в деяких суб’єктів перевізницької діяльності рентабельність становить від 30 % і до 100 %, якщо говорити про тих, хто взагалі не сплачує податки. Хоча звична рентабельність – 10 % чи 12 %. Також немає чіткого обліку викидів авто, які забруднюють атмосферу. За ці викиди також слід сплачувати.
– Чи не став теперішній жорсткий контроль причиною серйозних фінансових втрат перевізників? Адже тепер вони говорять про ціну в маршрутках у 1, 5 гривні?
– Ніхто нині не планує запроваджувати плату за проїзд у 1,5 грн. Є перевізники, які платять всі податки і побоюються підвищення ціни на паливо. Це змушуватиме їх піднімати ціну. Але більшість перевізників уникають податків, тому вони не мають права говорити про підвищення плати за проїзд. Люди ж болісно сприймають інформацію про будь-яке підвищення.
– Як вирішуватимете проблеми міського електротранспорту?
– Нам доводиться рятувати електротранспорт. Як дешевий і екологобезпечний вид, трамвайні перевезення мали б бути домінуючими. Проблема як завжди у фінансах. Увесь рухомий склад віджив своє, але замінити його відразу неможливо. Ремонт одного трамваю коштує 120 тис. грн, новий вагон – 1 млн. євро. У нас тривають переговори із Лейпцигом щодо кредитування програми оновлення складу трамваїв у Львові. Але я не наважуся сказати, що Львів буде містом трамваїв. Щодо тролейбусів, то до дня міста вже замовили 7 нових машин. Їх пустять на завантажені маршрути. А наступного року ми замовимо вже до 20 тролейбусів. Через 5 років львів’яни зможуть побачити реальні зміни. Поки у нас є підтримка мера, виконкому, можна сподіватися на покращання перевезень.
– Чи залишається реальною ідея побудови багатоповерхових стоянок у Львові?
– Львову необхідно бодай декілька платних багатоповерхових стоянок неподалік від центру міста. Нам потрібно переконувати науковців про важливість цих стоянок. Але чи дозволить це ЮНЕСКО? Моя особиста позиція –– стоянки мали б з’явитися.
– Як на вашу думку, можна сприяти безконфліктному перевезенню пільговиків?
– Міністр транспорту виступав нещодавно і повідомив, що в Україні – близько 23 млн пільговиків, майже половина населення. Але я думаю, що цифра дещо менша. Вони могли порахувати людей, які мають по декілька пільг, але пільговики – значне навантаження на транспорт. Кошти ж, які б мали надходити як компенсація за втрачені доходи, держава не завжди повертає повністю. Усі гроші, які заробляє трамвай, витрачають на зарплату працівників електротранспорту, а рентабельності немає. Оновлення рухомого складу також неможливе. В Україні немає чіткого механізму відшкодування за перевезення пільговиків. Єдиний вихід, на мою думку, – скасування пільг і впровадження адресної допомоги. Ці зміни зняли б багато питань і усунули численні конфлікти. Наприклад, люди у селі не повністю відчувають пільги, на відміну від мешканців міст. Вони не їздять у трамваях. Я вважаю, що людині, яка заходить у транспорт, не дуже приємно бачити реакцію водія і пасажирів на їхнє пред’явлення пільги. Держава також не хоче запроваджувати адресну допомогу, бо ця цифра була б значно більшою, ніж ті мізерні компенсації, які надходять. Перевізники просто задарма возять пільговиків.
|
|
09 серпня 2006 |
| 15:26 |
Чужі серед чужих
Нині їм незручно, хоча вони й намагаються робити гарну міну при поганій грі. Нині вони розгублені, бо їхні вожді присягнули їхньому ворогу. Нині вони думають, як відмазати від звинувачень у слабодухості свого президента, хоча цього президента привела на трон відвага більшої частини нації.
Нині вони нарешті можуть усвідомити всю абсурдність свого передвиборчого гасла „Не зрадь Майдан”, хоча їм неодноразово говорили про недопустимість цинічної приватизації помаранчевої революції. Нині вони ще залишаються найпотужнішою право-центристською партією, хоча їхні навіть найближчі перспективи виглядають доволі непевними.
Мудрі люди вже давно зауважили, що не можна поєднувати коня з тремтячою сарною. Інші мудрі люди трохи більше року тому дивувалися із принципів, на яких утворювалася нова пропрезидентська партія з пафосною назвою Народний Союз „Наша Україна”. Тобто з наявністю принципів взагалі було важкувато. Далі ж здивування поступилося місцем огидливості.
Хтось сказав, що не варто знати, як робиться ковбаса і політика. Додам від себе: і як створювався блок „Наша Україна”, де наймолодша з його партій-учасниць – НСНУ – без зайвої сором’язливості поклала на свої юні плечі функції корінної та спрямовуючої. Зрештою, для ветеранів національно-демократичного руху (НРУ, УНП, КУН, ПРП) мало не диктаторські методи блокоутворення від лідерів НСНУ були вже другим ляпасом після того, як нова пропрезидентська партія почала „вимивати” з їхніх лав перспективних партійців. Як наслідок УНП і ПРП взагалі відмовилися йти на вибори у блоці з лібералами із НСНУ, мотивуючи свою позицію ідеологічними розбіжностями. Насправді ж, досвідчені політики небезпідставно боялися бути „кинутими” при розподілі місць у виборчому списку.
Навіть під час виборчої кампанії партія НСНУ відчувала себе першою серед рівних. Чого вартує хоча б історія із виборами львівського мера. Усупереч рішенню блоку НСНУ підтримати Василя Куйбіду, НСНУ мало що не приховувало своїх симпатій до Андрія Садового, а й намагалося їх всіляко засвідчити. В останній справі особливо відзначився Петро Олійник, лідер обласної організації НСНУ, а за сумісництвом голова облдержадміністрації.
Прізвище першої особи області взагалі викликало нервовий свербіж у його побратимів з Майдану під час виборчої кампанії. І це цілком зрозуміло. Втатуйовані у свідомість електоральних мас пасажі пана Петра про те, голосуючи за Блок Костенка-Плюща чи „Свободу”, ви таким чином віддаєте свій голос Партії регіонів та Януковичу, добряче впеклися у печінках добродіїв Гудими, Тягнибока та їхніх соратників. Як наслідок, „костенківці” та „свободівці” не дорахувалися на Львівщині не однієї сотні прогнозованих голосів. Сьогодні ж Олекса Гудима та Олег Тягнибок отримали можливість реваншу, звичайно, тільки морального. Мовляв, пане Олійнку, так хто в результаті віддав свої голоси Януковичу? Таких у „Нашій Україні” виявилося тридцять чоловік.
До честі львів’ян, які потрапили у Верховну Раду за квотою НСНУ, до обрання Віктора Федоровича прем’єр-міністром вони не доклалися. Володимир В’язівський, Юрій Ключковський, Антон Ружицький не віддали свій голос за „опудало” Майдану. Правда, не проголосували й проти, як це принципово зробив рухівець Ярослав Кендзьор.
Заради справедливості слід відзначити, що львівська організація НСНУ під час коаліційної епопеї та прем’єріади до останнього намагається зберегти імідж внутріпартійної опозиції. Щоправда лише дурень не може розуміти, що політична боротьба методом продукування заяв – штука виключно потішна. Цікаво, хто взагалі читає прокламації політичних партій, окрім тих, хто їх пише? Як би там не було, але понеділкова заява „на злобу дня” від львівської НСНУ була доволі гострою стосовно столичних однопартійців і водночас поблажливо-м’якою стосовно Президента. „Ми усвідомлюємо, що до існуючого стану призвела діяльність окремих членів керівних органів нашої партії, порушення ними статуту та партійної програми. «Наша Україна» стала заручником кон’юнктурних позицій та владних амбіцій окремих членів Президії НСНУ. Вимагаємо термінового скликання позачергового звітно-виборного партійного з’їзду, вироблення нової стратегії та тактики діяльності «Нашої України». Заявляємо, що коаліція фракції «Наша Україна» у Верховній Раді із Комуністичною партією є цілковито неприйнятною для нашої партійної організації та наших краян”, -- сказано у документі.
Так і хочеться вигукнути: „Молодці, хлопці! Ату, їх, манкуртів! Бий своїх, щоб чужі боялися!” Але поспішати не варто. На все свій час. Як чітко зауважив Віктор Ющенко, „і словом, і ділом”. Слово сказано, а можливість матеріалізувати його з’явиться на найближчому партійному зібранні. Там і подивимось, як Петро Олійник і компанія відсиплять на горіхи Безсмертному, Єханурову та іншим партійним зубрам.
А поки що ситуація для партії неоднозначна. Прецінь на Львівщині. Петро Олійник, м’яко кажучи, не є нейпопулярніщим губернатором. Андрій Садовий має шанси потрапити під громадську обструкцію вже цієї зими – традиційно ризикованого сезону для будь-якого мера. Поки обласні провідники відмиваються від дій своїх вождів, Юлія Тимошенко зі своїм БЮТом вперто накручує рейтинги на галицьких землях. УНП, „Свобода” а також, не виключено, НРУ та ПРП у черговий раз намагатимуться створити правицю. При чому у них достатньо депутатів в обласній, Львівській міській та районних радах, аби стати там потужним і впливовим об’єднанням. Подейкують, на носі створення ще однієї небідної право-центристської партії, яку може очолити молодий, амбітний, незаплямований і красивий (жінкам подобається) Микола Катеринчук. Не факт, що донором для „нових правих” стане та ж таки багатостраждальна НСНУ. Усі ці фактори в комплексі можуть виштовхати мегапартію Народний Союз на маргінес львівської політики.
У такій ситуації партії потрібні міцні харизматичні провідники, яких НСНУ на Львівщині просто не має. Про Петра Олійника вже було сказано вище, Володимир В’язівський, при всій повазі до його організаційних здібностей, на вождя не тягне. Кращі роки Миколи Гориня вже позаду. Тарас Батенко – це взагалі несерйозно. У Мирослава Сеника при наявності здібностей катастрофічно бракує харизми. Мабуть, найбільше під образ провідника підходить різкий голова львівської організації НСНУ Олег Мандюк. Однак він надто сильно асоціюється із бізнесом, що автоматично робить його вразливим для критичних стріл опонентів.
Звичайно, проблеми в НСНУ можна назвати хворобою росту. У кожної малої дитини трапляються вітрянка, свинка та інші недуги. Якщо їх добре не вилежати, можна догратися до летальних ускладнень. Біда в тому, що в НСНУ немає часу на лежанку.
|
| 12:21 |
Фіговий універсал
4 серпня відбулось довгоочікуване «об`єднання» країни, під яким лицемірні політики мали на увазі повернення Віктора Януковича в прем`єрський кабінет. За це проголосував 271 депутат, у тому числі 30 з 80 «нашоукраїнців». Але вже зовсім незабаром термін «об`єднання» буде замінене іншим - «поглинання», тому що він більш точно передає суть політичного процесу, що відбувся між ПР, «НУ» і СПУ: більшість прийняла закон, що забороняє Конституційному суду скасовувати політреформу, що означає крах ющенківських ілюзій на повернення президентських повноважень кучмівського зразка.
Одночасно парламент затвердив і склад нового Кабінету, у якому «нацдемократи» присутні на пташиних правах, під кураторством віце-прем`єра Дмитра Табачника вони одержали право керувати частиною гуманітарного блоку. У той же день був обнародуваний нещасливий Універсал національної єдності. Виявилося, що документ, над яким політики просиділи битий тиждень, нічого, крім голих декларацій, не містить. І раніше потужна «жовтогаряча» сила на чолі з паном Ющенком поступово перетворюється в дочірню політструктуру донецьких.
Універсал різнобарвної єдності
|
|
08 серпня 2006 |
| 10:57 |
Півторарічний Олійник
Львівський губернатор Петро Олійник недавно прозвітував про соціально-економічні показники Львівської області за перше півріччя 2006. Дивує, чому саме зараз Петро Михайлович вирішив це зробити, адже до запланованого звіту перед облрадою залишається більше як місяць.
У будь-якому випадку спробуймо проаналізувати губернаторську діяльність Олійника на Львівщині. Перш за все, керівника Львівської області слід зачислити до, як на сьогоднішню мірку, бюрократів-старожилів. Він пережив два уряди, довготривале протистояння на Львівщині із колишніми союзниками з помаранчевого табору і попри все зберіг своє крісло та довіру Президента.
Чим запам’ятався Петро Олійник за цей період? Насамперед своєю безкомпромісністю у проведені власної політики. Не завжди це мало позитивні політичні наслідки для губернатора, скоріше навпаки – породжувало численні протистояння в місцевому політикумі. А почалося все від моменту формування губернаторської команди, одразу ж після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах. Знехтувавши попередніми домовленостями з «помаранчевими» союзниками, новий губернатор почав формувати команду виключно під себе. Дійшло навіть до того, що Олійник відкинув кадрові пропозиції однопартійців, депутатів облради попереднього скликання. Фактично, весь період від січня-лютого 2005 року до березня 2006-го позначений перманентним протистоянням голови обласної державної адміністрації та обласної ради.
Власне, тоді розгорівся з новою силою заморожений ще з допомаранчевого періоду конфлікт між Петром Олійником та тодішнім головою облради Михайлом Сендаком. Водночас зароджується нове протистояння – Олійник або ж НСНУ проти БЮТ. Відтак, Петро Олійник став одним з перших губернаторів у «помаранчевій» Україні, який був звинувачений політичними опонентами, причому «помаранчевими», у використанні адмінресурсу. Аналогічні звинувачення у бік губернатора лунали і впродовж виборчої кампанії 2006 року.
Цікаво, що незважаючи на власні амбіційні наміри і заяви, губернатор так і не зумів забезпечити цьогоріч на місцевих виборах «Нашій Україні» обіцяних 50 відсотків голосів виборців. Більш того, «НУ» перемогла БЮТ з мінімальною різницею на виборах у Львівські обласну та міську ради. Такий підсумок виборів справедливо можна вважати найсерйознішою і чи не першою політичною поразкою Петра Олійника на Львівщині. Особливо з огляду на те, що Президент все-таки залишив Петра Олійника на посаді, вочевидь, саме для проведення ефективної виборчої кампанії. Проте цю тимчасову локальну поразку губернатор компенсував повністю, сформувавши де-факто в облраді лояльну більшість та проштовхнути в крісло голови свого ставленика Мирослава Сеника. Чим не приклад класного політичного менеджменту для центральної влади. І дарма якими методами цей менеджмент втілювався у життя. До речі, за інформацією джерел, які заслуговують на довіру, аналогічні методи використовувалися і при обранні голів та керівників районних рад. Різниця тільки у величині «гонорарів»…
Однак, у будь-якому разі, треба віддати належне Петру Олійнику за вміння посилити, централізувати владу у такому непростому регіоні, як Львівщина. І це, підкреслимо, не маючи великої кількості власних «нашоукраїнських» багнетів у радах різних рівнів. Фактично, до призначення Віктора Януковича головою уряду можна було говорити про повну домінацію партії Олійника у Львові та області. Петру Михайловичу до останнього часу вдавалося послаблювати опозицію, яку він часто-густо сам для себе і визначав. І навіть поодинокі спалахи бунтарського духу деяких фракцій обласної ради не були здатні зіпсувати настрій Олійника. Скільки б голів РДА і з яких підстав він не звільнив би, обласні депутати не могли цьому нічого протист | |
Додати до Вибраного
Зробити стартовою
Новини
Форум
Погода
Реклама
Контакти
Фотоальбоми
Архів